Одного разу, коли Галина Корж повертатиметься звично після нічної зміни в лікарні порожнім тролейбусом і згадуватиме про прийдешнє Різдво та двох кралечок-доньок, то побачить перед очима дивну панянку в червоних черевичках і химерному вбранні… А ще – з оберемком чобіт замість намиста… Втомлена Галина не надасть значення словам незнайомки, ба навіть прийме її за божевільну, але дві пари червоних чобітків для доньок-близнючок таки візьме… Ті чобітки – не прості, вони конче мають потрапити до рук тих, котрі не вірять у диво… Чи ж не такими є Ніна й Віра?.. Варто лише їм взути ці дивні черевички, як їхні зображення у дзеркалі потьмяніють і вони опиняться в «поміжчассі», «поміжпростор’ї»… Дивне створіння, подібне до ґедзя, на ймення Летисум пояснить дівчаткам, що часу не існує: «Є життя – воно в серці. Кожному дана лише одна мить – і пам’ять. Минуле – за спиною, майбутнє – за обрієм, а нині – що Бог дасть». Тож які саме тижневі пригоди випадають на долю дівчат і який вплив вони матимуть на Ніну й Віру, читайте в повісті Оксани Лущевської «Ворожіння на черевичках».

Щойно Сашко з батьками й котом Хмаркою заселяться до нової квартири, почнуть відбуватися дивні речі… Відчуватиметься присутність ще когось незримого, який кине Сашкові капці у борщ, а шкільну форму запхає до холодильника… Сашко обізве його потворою, оголосить йому війну, кропитиме святою водою… Але чи таким страшним виявиться той привид?.. І чому він (а може, вона?) являтиметься саме Сашкові? І чому найбільшим бажанням «прибульця» стане святкування Різдва в колі родини? І головна таємниця: чому повість Валентини Вздульської називається «Різдво для Ніни»?.. Читайте – і знаходьте відповіді на всі питання.

Повість Гавріели Шапіро знайомить читацьку авдиторію з дівчинкою, яка має незвичайне, поетичне ім’я – Дзвенислава. Інакшість дитини цим не обмежена, бо йдеться також про німоту, а ще виховання в дитячому будинку… Дзвенислава любить слухати казки; останні є для неї життєвою потребою, як повітря для людини, сонце для квітів… Надто дівчинка полюбляє казку про Малого Принца. Саме «зоряний хлопчик» стає її другом і співрозмовником, вона його чує і бачить. А ще – він уміє читати думки Дзвенислави. З ним мова жестів зайва.

Чи знаєте ви, що мрії варто візуалізувати? Тож невипадково Малий Принц радить дівчинці намалювати свою родину… А ще закликає Дзвениславу не губити віри… Бо віра та молитва творять дива… («Дзвенислава та Малий Принц»)

Зоряна Живка у повісті «Дарунок Різдвяного Янгола» творить казковий світ… Чарівною птахою несеться хурделиця-віхола… Сніг падає густий, лапатий, пухнастий, схожий на крила Різдвяного Ангела… Лише Даринка почувається поза межами свята, адже сидить застуджена вдома. Вважаючи себе чи не найбільшою грішницею, допитується: «Чому Бог забрав у неї Різдво?» А ще нарікає: «Для всіх на світі є Боже свято, а для мене – сто чашок чаю із лимоном і колючий-кусючий шарф довкола шиї».

Проте Різдво приходить до всіх, тож і до Даринчиного вікна скотиться зоря, яка виявиться ангеликом… І тут розпочнеться святвечірня подорож… І – реалізація бажань… Яке в Даринки найзаповітніше, дівчинка збагне згодом – по завершенню різдвяної мандрівки…

У своїй другій повісті Зоряна Живка поринає далі й вище, описуючи «Передріздвяні клопоти в небесній канцелярії». Подібно до Даринки з попереднього твору, Пимін теж застуджений. Хоч і янгол, проте чхає, має сильний нежить, підвищену температуру… Попри недугу, йому конче треба завершити звіт… І раптом чашка з гарячим чаєм перекидається просто на папери…

Колеги Пиміна радять йому одягатися охайніше, бо, мовляв, служба в янгольській установі вимагає певного дрескоду. Але Пимін сумнівається, що «костюм і портфель для паперів допомагають служити Богові більш віддано».

Хай навіть інші янголи кепкують, що завдання Пиміна – дрібні, але головне, що він їх виконує з любов’ю, і одного разу саме його «мала справа» стане надважливою і знаковою…