Ніде правди діти, на книжковому ринку дитячої літератури поміж видавцями сьогодні (та ще й під час несподіваної пандемії) шалена конкуренція, адже практично надія вся на батьків, які мають «донести» паперову книжку до дітей. Малеча, яка ще не підозрює про існування анімаційних фільмів (знаю таких!), тягнеться за яскравими книжками. Інші постають перед вибором: або читати, або дивитися. Зазвичай вибирають останнє.

Кожна нова дитяча книжка, без перебільшень, це завжди свято! І не тільки для письменників, а й для всіх, хто нею цікавиться. Однак я про ті книги, де відсутні чаклуни, магія та інші потерчата. Бо від цього «добра» сьогодні, направду, аж зашкалює. Між тим як важливо «занурювати» дитячу свідомість у світлий і добрий світ. Про це добре знає миколаївська письменниця Галина Запорожченко. Тому нова її  книга для дітей саме така: пізнавально-повчальна і добра. «Равликове свято», а саме така назва книжки, стане справжнім святом посеред зими для тих діток, які її читатимуть. Це той випадок, коли пензлярка і письменниця спрацювалися в унісон. Кожний вірш знайшов своє життя-продовження в яскравій ілюстрації. Вони теплі і ніжні, не відволікають увагу дитини. Між малюнками і текстами повна гармонія! Кожний із запропонованих текстів має влучну назву і міг би сміливо бути заголовком збірки, але…

Саме у вірші «Равликове свято» мова про загальнолюдські сімейні цінності, про те, як важливо їх шанувати і берегти. Равликові завжди затишно у своїй хатинці: «Де б не був – він завжди вдома, / Правда – наодинці». Щасливий він по-справжньому тільки тоді, коли «Мама, татко, равленята – / Все сімейство разом». А відкривається читання віршиком «Мамина наука». Дитина, яка щодня пізнає світ і себе в ньому, розширює не лише свій кругозір, а й вчиться на прикладі звіряток (білка – білченятко, зайчиха – зайчатко, ластівка – ластів’ятка, сова – совенятко) любити довколишню природу. Секретами майстерності, як пошити вдома справжню «теплу» і добру іграшку, ділиться поетеса у «Левеняті». Після його прочитання мабуть не в одних батьків з’явиться бажання взятися за голку, нитки та ножиці. Хто найкращий в світі: сонце чи місяць? Відповідь на це непросте питання у поетичному тексті «Кращих в космосі нема». А ще розвеселить читачів «Полінина говірка» і Даринчина мрія («Де ночує сонечко?»). Надзвичайно актуальна тема у поезії «Марічка і синичка». Кому, як не дітворі піклуватися про найменших наших друзів – птахів. Зрозуміло, що приклад мають показувати дорослі. Однак, ніде правди діти, заклопотані життєвими турботами, часто забувають про це. Робити добро – одна з найголовніших християнських чеснот, навчати якій треба ще змалечку. Кому як не дорослим, бути позитивним прикладом для наслідування. Сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро (за В. Сухомлинським). Тож прочитавши віршик п’ятирічній Даринці, загорілись бажанням змайструвати з нею годівничку (з пластикової пляшчини) для пташат. Окремо про малюнок, той, де Марічка відігріває змерзлу й зголоднілу синичку – він дуже вразив мою внучку. Вона довго його розглядала, навіть гладила пальчиками, намагаючись й собі додати сердечного тепла: «Ожила мала синичка, / Пострибала тишком-нишком, / Крихти хлібчика збирала».

А яке дитяче читання обійдеться без віршів про кошенят? На сторінках згаданої книжки їх низка: «Руденьке диво», «Рудохвості, рудолапі», «Рукавиці для киці», «Три котики», «Весніє». Навіть є про недобру рису характеру – хвалькуватість у віршику «Хвалькувата Ганнуся». О! Дуже вчасне і влучне повчання! Його треба батькам перечитувати своїй малечі по кілька разів, з метою виховної профілактики. Окрім «Маминої науки» віршована збірочка зберігає тепло маминого серденька у «Маминій вишиванці», «Щасті для Іринки», «Хрущ  травневий», «Допитливий Михайлик». Мамина присутність (бодай рядочком) є у багатьох віршах. Але окремо про «Мамину вишиванку». Вірш «дихає» багатогранністю, охоплює багато тем, але найголовніша: збереження народної і сімейної традиції вишивання. У кожний рядок авторка вклала ніжну любов матері до дитини, до рідного краю. Вона ніби не писала, а «вишивала» словами. Уважний читач помітить (з батьків, педагогів), що на дівчачих сорочечках «Квітнуть мак і рута-м’ята… / Пломенить на них калина, / Пташка в небо синє лине». Це символіка жіночої енергії (інь). На хлопчачих «Листя дуба зеленіє, / Льон на білому синіє» – чоловічої (ян).  А з якою ніжністю виписані українські імена: Василинка та Степанко, Тарасик, Катруся, Михайлик, Ганнуся!

Та найбільше мені «засмакував» «Кульбабин рід». Чи тому, що в слові є «бабин» і «рід»? Важко сказати. Але, читаючи цей розлогий «родовід», мимоволі й сам стаєш дитиною, настільки захопливо виписані деталі і сюжетна лінія твору. Милі і добрі головні герої оповідки Кульбаба і Кульдід, як щедра природа, як сама матінка Земля (викликають саме такий порівняльний ряд) вже з перших рядків налаштовують на добру усмішку і позитивні емоції: герої вирушають у неблизьку мандрівку до родини, яка «їх чекає на гостину». У цій мандрівоньці їх підтримує увесь довколишній світ. Чому? Та тому, що ці персонажі надзвичайно позитивні і перебувають в гармонії не лише з природою, а й із самими собою. Відтак:

«Їх джерельця напували,

Їм пташки пісень співали,

Зігрівало сонце миле –

Додавало щедро сили».

І знову авторка робить акцент на дві важливі іпостасі: жіноче начало (вода) і чоловіче (сонце). Два потоки енергії (у кожному з нас), від гармонії яких залежить позитивний як внутрішній стан, так і зовнішній. Під час цієї мандрівки наші герої «втішалися розмаєм», споглядали міста і гарні села, та несподівано їм на підмогу приходить… вітер. Виявляється, «І хоча голівки – сиві, / В них якраз – вся ваша сила!». У цих рядках – головний посил написаного: продовження роду, мудрість і вшанування старшого покоління. Звісно, такі тонкощі малечі не осягнути, але прочитане нікуди не щезає, воно «засівається» добрим невидимим зерном, яке обов’язково у майбутньому «зійде» і проросте добрими  – думкою, помислом, дією, вчинком.

Тримаю «Равликове свято» якраз напередодні Дня Святого Миколая і залюбки читаю – «Щиро вдячна, Миколаю!». Ці слова належать завзятій україночці, яка в очікуванні згаданої події. Чудово проілюструвала поезію художниця Анна Лега: вона майстерно підсилила кожний текст. Дівчинка застигла на колінцях у молитві і перебирає в пам’яті, що доброго зробила за увесь час: віршик вивчила до свята, читала книжки, з бабусею ліпили пиріжки, вчилась з нею вишивати, з дідусем складали казки, з татком посадили деревце. Красунечка не забуває подякувати :

«Щиро вдячна, Миколаю,

За любов твою безкраю

До дорослих і дітей,

Добрий Отче наш Святий!».

У цій книжці багато символіки, яка притаманна нашій Україні. Недарма авторка на останній сторінці розмістила «Тихий рай» , а в ньому і гніздечко горлички, і хатинка, і тихий рай (у цьому місці згадалось про мрію Тараса Шевченка), і крило, і воля, і серце. Одним словом – непідкупна і щира любов до рідної Вітчизни, до рідного гнізда…

«Равликове свято» – взірець доброї книжки, яка стане своєрідним компасом українським дітям під час формування їхніх світоглядних позицій на життєвих стежинах.