Re:цензії

21.11.2020|18:09|Артур Лантан

Київ. Володимирський собор. Світ Вільгельма Котарбінського

Валентин Бадрак. Собор. Киевский перекресток Вильгельма Котарбинского. – К.: Брайт Букс, - 2020

Цей польський хлопець пережив нещасливе кохання, і це була майже заборонена любов, до кузини. Таке інколи буває у житті. Щоправда, на відміну від інших, він вважав, що його зрадили близькі люди. Батько, дядько та й сама кохана, яка змирилася із жорстким рішенням старших. Вгамувати нестерпний біль вдома, поблизу Варшави, було майже неможливо, тому Вільгельм вирушив шукати творчого щастя у Римі, зосередившись на власних творчих поривах.

Він не тільки здолав кризу, але й досяг чималих успіхів. Отримав золоту медаль за найкращий малюнок від Академії Святого Луки, низку замовлень від східних багатіїв. А ще – пережив клінічну смерть від голодного тифу, коли у часи становлення було настільки важко, що якось навіть довелося вкрасти хлібну булку. Його врятували брати Свєдомські, які переїхали із далекої Росії до Риму у пошуках творчого щастя. І відтоді вони майже не розлучалися, настільки міцною стала дружба. А ще – після потрапляння у темний тунель смерті Вільгельм став бачити те, що не могли інші люди – інфернальне. І багато чого відобразив на своїх оригінальних, інколи надзвичайно дивних полотнах.    

Вже у Києві, куди Вільгельм Котарбінський приїхав у 1887 році на запрошення професора Прахова, його називали польським містиком, а надзвичайні полотна його пензля продавалися за шалені гроші по всьому світу. Багаті кияни з почуттям вишуканого смаку вважали за честь замовити йому роботу, і виразні, а часом химерні образи, народжені неординарною уявою Вільгельма Котарбінського, прикрашали будинки далеко не тільки шанувальників живопису Терещенків і Ханенків. Зрозуміло, не обійшлося без скандально-сенсаційних чуток: ніби деякі полотна, із скорботних фантазій, як, наприклад, «Могила самогубця», приносили нещастя власникам, стискаючи їх таємничою і похмурою енергетикою.

У Києві він дружив з неспокійним, переслідуваним демонами, Михайлом Врубелем і побожно зосередженим Віктором Васнєцовим, що негласно вважався першим художником Володимирського собору. Але саме цей поляк, який прожив в Києві понад тридцять років, здавався сучасникам найбільш відстороненим від дійсності, немов дивиться всередину себе і в глибину часу.

Варто згадати, що відомий літературознавець і історик мистецтва Ілля Зільберштейн якось зауважив: «У мистецтві російського модерну було два генія: Врубель і Котарбінський. Врубель був геній, який не знав, що він робить, а Котарбінський був геній, який знав, що робить ... »

Глибоко віруючий Васнєцов писав у Володимирському соборі святих, олюднюючи їх, як дев´ятиметрову Богородицю з немовлям Ісусом. Та  списував він їх із мирян - з образів власної дружини Олександри і сина. Закоханий, завжди суперечливий Врубель марив демонами, породженими тупиковими стосунками з фатальною жінкою Києва Емілією Праховою - дружиною таємного радника і професора-мистецтвознавця.

Київська місія Прахова доволі суперечлива. Він фактично відкрив світові геній Врубеля – стимулюванням появи легендарних розписів Кирилівської церкви. А потім відлучив від роботи у Володимирському соборі. Так само відлучив архітектора Олександра Беретті – спочатку від реставрації Кирилівської церкви, а потім – від Володимирського собору. Це так вплинуло на Беретті, що він більше ніколи не повертався до архітектури та помер за рік до відкриття Володимирського собору.

І тільки незворушний і загадковий Котарбінський тихо й впевнено працював. Цікаво, що його творчим середовищем були смерть, таємнича стихія води і наповнені щільним туманом, маргінальні психічні стани людини. А ще він писав ангелів. Втім, у порівнянні з демонами Врубеля, витканими з схожих ниток, його ангели були далекі від вічної тривоги, проте умиротворені, такі, що знають усе про паралельні світи.

Основні події нового історичного роману Валентина Бадрака  розгортаються в Києві в 1887-1896 роках - в період розписів Володимирського собору. Хоча Вільгельм Котарбінський працював разом із Павлом Свєдомським, саме його ідеї можна розгледіти у ключових настінних розписах. Подвійне джерело світу у «Воскресінні Лазаря» та «Таємній вечері», нахилені хрести могил на дальньому плані у «Розп’ятті Хреста» та інші.

На сторінках книги є хитросплетіння багатьох відомих доль. Драма Врубеля, що розгортається на тлі спритних інтриг безперечно унікального Адріана Прахова, що входив до найближчого оточення імператора. Ще в 1884 році у Венеції (куди Врубеля подалі від своєї дружини відіслав Прахов) Михайло написав ікони для мармурового іконостасу, на одній з яких в образі Божої Матері легко було впізнати Емілію Прахову - але з порожніми, ніби у мертвої, зіницями. З неврастенічною одержимістю Врубель шукав образ демона і невпинно писав, ліпив Емілію, тікав від самого себе, засипав в обіймах повій, але після винного чаду знову брався за пензль і творив шедеври. Драма довершується тим, що церковна комісія при мовчанні Прахова відкинула видатний талант Врубеля, і участь у розписі Володимирського собору стало для нього неможливим.

Особи відомих сучасників, які з’являються в престижному київському салоні його впливової неординарною дружини Емілії. Природна, дуже життєва іскра почуттів між Вільгельмом і Емілією, яку чоловік і жінка утримують зусиллями, не дозволяючи собі переступити заборонену межу. За дужками світських інтелектуальних розмов творчої богеми в просторій квартирі Прахових на розі Володимирської та Великої Житомирської вулиць ще одна драма - Малоросії-України і Польщі. Насильницька русифікація України і Польщі, Валуєвський циркуляр, Емський указ і інше, що було спресоване у одній фразі імперського міністра Петра Валуєва: «Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє - ворог Росії». Не залишилася без уваги і акція - спецоперація імперської Москви зі встановлення на Софійській площі пам´ятника Богдану Хмельницькому. Зокрема, хибність та збочення ідеї у вибитих на ньому зовсім не сакральних словах, підступно й підло написаних імперськими технологами від імені українського народу: «Хочемо під царя східного, православного».

Польський художник як завсідник колоритних зборів, не втомлювався захоплюватися феноменальними здібностями дружини Прахова. Стосунки передбачали проникнення в її приголомшливий внутрішній світ, наповнений часом критичними емоціями і переживаннями. Дізнався художник і про її страшну таємницю - Емілія була незаконнонародженою дочкою одного з близьких друзів імператора Олександра і тодішнього міністра внутрішніх справ Дмитра Толстого. Їхні стосунки швидко переросли в дружбу з відтінками ніжності і таємною підтримкою, але любов з багатьох причин залишилася платонічною. Далеко не тільки тому, що між Вільгельмом Котарбінським і Адріаном Праховим були глибокі шанобливі стосунки, а Прахов, керуючи розписами у Володимирському соборі, підписував контракти із художниками та й просував їхні творчі інтереси у місті.

Тим часом, коли всі художники собору роз´їхалися після його офіційно відкриття в 1896 році, Котарбінський залишився в Києві і створив чимало шедеврів. Розписав собори в Радомишлі і Глухові, де влаштувалася родина Терещенків. Написав «Смерть Месаліни» і «Поцілунок хвилі», фактично перевершивши свого співвітчизника Генріха Семирадського, на якого довгий час рівнявся. Його «Оргію» купили для імператорського музею після того, як полотно отримало золоту медаль на виставці в Лемберзі. Художник зневажливо ставився до слави, відмовивши у покупці картини «Лепта удовиці» самому Павлу Третьякову - після дивної вимоги московського мецената зробити на картині підпис російськими літерами. Звання академіка Котарбінський отримав майже одночасно з Врубелем, але занадто пізно у порівнянні з іншими художниками. Це його так само мало турбувало, як і гроші. Він творив кожен день, мешкаючи в готелі “Прага” на Володимирській вулиці та нітрохи не турбувався щодо розкішного замку, що побудував собі Семирадський у Римі. Жити, щоб творити - такий був девіз цієї людини, окриленого і одночасно дивного для тих, хто його оточував

Але про що насправді ця книга? Автор стверджує, що зовсім не про творчість художників, і навіть не про Київ. А про людські місії, про загадку буття людини як творця, надісланого у цей світ для перетворення самого себе - шляхом перетворення буття. «Життя земне надане тобі як спалах для прояву найкращих якостей душі. Їй буде надіслано багато випробувань, і вона вийде з чергового кола оновленою, якщо перетворить цей спалах в місію. Тобто в сніп спрямованого світла ... І твій персональний спалах може стати осяянням для багатьох, що йдуть слідом». - написав автор перед розповіддю про таємничого мага Вільгельма Котарбінського. 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери