Василь Романюк (1955-2020) – історик та краєзнавець із Богородчан на Івано-Франківщині, що впав однією з перших жертв коронавірусної пандемії, встиг зреалізуватися як краєзнавець, написавши і видавши декілька книжок історико-краєзнавчого характеру. Одна з них, «Сіймо, а збирати будем…» (2017), розповідає про долю представників Руської Трійці (Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького). Попри повторення відомих фактів, у книзі все-таки було декілька нових штрихів, які стосувалися біографій будителів Галичини (про родину Авдиковських, про братів і сестер Маркіяна Шашкевича, про Юлію Крушинську і її сина Володимира Шашкевича,  про дітей, внуків і правнуків Івана Вагилевича, і про Якова Головацького), що робило книжку історико-краєзнавчим нагадуванням з елементами фактографічної новизни. Книжка була відзначена міською премією імені Івана Франка (2019).

         На початку 2020 року Василь Романюк встиг видати книжку про Патріарха Мстислава (Степана Скрипника, 1898-1993) за підтримки міської влади, накладом 60 примірників, яку ПЦУ в Івано-Франківську подала на премію Патріарха Володимира Романюка та імені Митрополита Андрея Шептицького.

Знову ж таки, книжка є своєрідним повторенням-нагадуванням про подвижницьку працю Патріарха Мстислава, який був пов’язаний зі Станіславовом, бо в 1921 році одружився на Іванні Вітковицькій, молодій вдові по Юрію Пархоменку, родина якої проживала на Липовій 82 (тепер Шевченка 82), де з ініціативи того ж Василя Романюка декілька років тому була встановлена анотацій на дошка на честь Патріарха. У Станиславові народився і первісток Степана Скрипника – син Ярослав (1921 р.н.). Разом зі Степаном Скрипником на одній з доньок Вітковицьких – Ірині, одружився його стрий, молодший брат Симона Петлюри, Олександр (1888-1951). Ось власне ці факти біографії були уточнені й названі Василем Романюком. Окрім того, Василь Романюк записав спогади Ярослава Скрипника, Ганни Садовської (доньки наймолодшої із сестер Вітковицьких, Марії), Юрія Іллінського і Юрія Сорочика, які використав у цій книзі. Також автор подав список найважливішої літератури про Патріарха Мстислава, серед яких названі книжки Андрія Ткачука «Мстислав – патріарх Київський і всієї України» (1993), Дмитра Степовика «Патріарх Мстислав: життя і архипасторська діяльність» (2007), Андрія Смирнова «Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930-1944» (2012) і є посилання на книжку, упорядковану  Ніною Немировською «Дивімося одне одному у вічі!: Патріарх Мстислав і Харківщина» (2016).

Звичайно, що такого характеру книжки потрібні. Бо інформації про життєвий чин Патріарха Мстислава не багато. Тим більше, книжки видавалися давніше і розраховані на різну читацьку авдиторію. Але я не впевнений, що такі книжки обов’язково треба відзначати преміями. Тим більше зараз, коли автора вже немає, але книжка залишається свідченням його праці.

У Василя Романюка було декілька газетних публікацій публікацій крраєзнавчо-популярного характеру, одна з них так і називалася «Патріарх Мстислав: маловідомі сторінки» (Галицький Кореспондент. 1 лютого 2018 року). Якщо для статті така назва прийнятна, то для книжки біографічного характеру назва невдала, і в принципі, не відповідає самому факту, навіть замінивши одне слово: маловідомі на призабуті. «Призабуті»? Ким?

У викладі фактів біографій, історичних подій помітний схематизм і повтори. Ілюстративний матеріял використаний із інших книжок, і дуже часто неякісний, нечіткий.

Але в загальному, у книжці викладені основні  факти біографії Патріарха (схематично окреслені закиди в колабораціонізмі; сімейна трагедія – загибель дружини в застінках львівського НКВД в травні 1940 року; перебування самого Мстислава в застінках гестапо), окреслена історія Української Автокефальної Православної Церкви, вказано на агресивне втручання  Москви  в справи Української Церкви, негативну роль Патріарха Філарета у 1990-1993 роках в справі боротьби за впливи на УАПЦ, позитивній позиції самого Мстислава,  окреслені його численні зустрічі в Україні.

Звичайно, що такі книжки завжди будуть не зайвим нагадуванням про долю тих українців, які своїм Життям і своїм Служінням закладали основи нової Української Держави, боротьба за яку ще не завершена.