Почну здалеку. Жива і нежива природа, що нас оточує, має своє призначення на Землі. Візьмімо за взірець річку, зокрема, воду: вона тече і напоює все живе. Вогонь  спалює і дає тепло; магніт притягує залізо, а сонце… Ви можете уявити нашу планету без нього? Сонце – це життя. Усе, що створене у Всесвіті (та й сам Всесвіт) незмінно дотримується свого сталого обов’язку: рослини, дерева, комахи, птахи, звірі… І тільки людство зійшло з праведного шляху, хоча має у своїй духовній скарбничці досвід і надбання не одного покоління духовних шукачів, які практично застосовували у повсякденному житті настанови Святих Писань, а не так, як багато наших сучасників: проговорюють одне, а в діях сповідують інше. На жаль. Про це і не тільки – у новому романі, який щойно вийшов з друку. Виявляється, у сучасній літературі є ще місце для дива. Таким дивом став для мене київський письменник Олександр Козинець із своїм новим романом. Але про все за порядком.

Знаю Олександра Козинця як цікавого і своєрідного поета, і раптом – прозовий роман. «Картка Марії», а саме така назва книги, відразу ж викликала у мене асоціацію із святою Дівою Марією, і я не помилилась. Перші сторінки розлогого твору змусили глибоко зосередитися, оскільки разом з головним героєм роману опинилася на прийомі у психологині Вікторії. Саме вона стала своєрідним камертоном, який налаштував Влада (а разом з ним і читачів) на майже містичне і водночас реальне переплетіння подальших сюжетних ліній і ходів. Поза сумнівом: роман за жанровою ознакою – духовний. Прохання не плутати із релігійністю, це абсолютно різні речі. Чого гріха таїти, можна бути релігійним, але… бездуховним. В основі авторського задуму – переосмислення особистих цінностей не лише головного героя, а й усіх дванадцяти персонажів, причетних до творення літературної канви згаданого твору. Адже «Кожну людину повинні цікавити чотири питання: хто Я? Звідки Я прийшов? Куди йду? Як довго Я тут ще залишатимусь?» (із роздумів східного філософа Бґаґавана).  

Непопулярна… популярна тема

Влад володіє здатністю не лише лікувати словом, а й зігрівати ним, надихати. У нього особливий зв´язок із природою. Тому й бачить світ набагато глибше, аніж інші (може годинами сидіти біля багаття і прислухатись, як потріскують дрова, співають птахи, тече вода). «… серед бетону, металу, пластику, скла, негативу…» – він чує Божественні звуки. Після містичної з’яви Діви Марії, у чоловіка виникає безліч запитань не лише до самого себе. Спілкуючись із дружиною, розмірковує: «Діва Марія – один із найсильніших образів християнства. Ми з тобою теж християни. Але ж церковні канони рішуче відмовляються від реінкарнації. Тоді чому саме вона прийшла до мене та розказала про моє минуле життя, якщо за уявленнями церкви, я ніколи теоретично не мав іншого життя і в майбутньому теж не матиму?». Треба віддати належне Олександру Козинцю, який сміливо взявся за «непопулярну» тему перевтілення, аби У ТАКИЙ СПОСІБ звернути увагу чималої більшості людей на те, що, порушуючи загальнолюдські моральні принципи, вони деградують, втрачають зв´язок із власною Душею, відтак – із Творцем. Між тим, з одного боку, чи не всі про це поміж собою говорять (про перевтілення), з іншого – не воліють ворушити це питання, аби не наражатись на критику та осудження. Але ж для багатьох не секрет, що з Книги Книг – «Біблії» у свій час були викинуті тексти, де саме про це йшлося. Як свідчення, 553 рік нашої ери, ІІ константинопольський Собор, на якому з незрозумілих міркувань заборонили згадувати про перевтілення душ.

Картка Діви Марії, яка рятує Душі

 На перший погляд головним персонажем роману є юрист Влад Карпенко, який значну частину життя займається рутинною працею, не усвідомлюючи, що його призначення у зовсім іншому. І лише випадкова (?) зустріч із незнайомкою (D.M.) у трамваї, змінює його життя, як зараз, так і… сто двадцять чотири зими тому: «Того дня ти повертався звичним маршрутом, як зараз. Був засмучений через зарплатню. Я захотіла тобі допомогти – змістити твої роздуми про гроші на інші багатства, якими сповнене твоє серце. Ти не одразу це помітив. Проте попередня наша зустріч змінила твоє життя – ти почав ділитися своїм добром з іншими. Твоя справа й зараз живе у світі – у твоїх послідовниках і учнях. А та любов, яку ти по собі залишив, суттєво допомогла піти вперед цілому поколінню людей – знай це!» – несподівано нагадує вона йому. Для мене ж головним персонажем роману є, насамперед, містична картка (і серце), яку Влад отримує від Діви Марії, аби стати посередником у великому Божественному задумі. Бути посередником (у даному випадку) можуть не всі, а тільки ті, у кого серце готове до внутрішніх змін (трансформацій). «Я сьогодні прийшла лише для того, аби благословити світло й любов твого серця та відкрити іншим їхнє щастя через тебе».

Здавалося б, що робити з тією карткою, яка нібито має допомагати іншим? Несподівана підказка приходить уві сні матері Влада: дванадцять цибулин амариліса. Їх треба знайти і посадити, щоб «проізросли» (за Довженком).

Про символи

Їх тут чимало і вони наскрізь пронизують тло роману у багатьох ключових моментах. Звісно, кмітливий читач й сам може зазирнути до мережі Інтернету, аби розшифрувати назву загадкової квітки, адже про це йтиметься лише на останній сторінці книжки: «Слово означає Альфа-Марія – лілія Божа. Це містична квітка, вона є духом весни та символом любові, має силу відроджувати у свідомості людини радість, яка веде до виконання божественного плану. Амариліс підсилює творчу енергію». Тож з’ява квітки уві сні (як і ряд інших передбачень) – чудова письменницька знахідка, яка ще більше підсилила значущість і важливість всього ланцюжка сюжетних подій. Інтуїтивно (прислухаючись до серця) чоловік віддає картку дванадцятьом особам (у певній послідовності і через певний період часу), які трапляються йому на життєвій дорозі. З тими, кому вона потрапляє до рук, відбуваються справжні дива. Адже напис на ній для кожного… інший. Він змінюється залежно від того, хто бере до рук картку і якої потребує допомоги. Тому звучить, як гасло життя, як завдання, як призначення. І якщо Ірина прочитала: «Жити легко за законами Добра кожен день», то для Марії Юхимівни: «Щастя в наших руках», для Нюти: «Будь готова до змін!», а для Світлани: «У брехні втратиш усе» тощо. Внаслідок дії згаданої картки, її тимчасові власники внутрішньо кардинально змінюються. Змінюються вони, відповідно змінюється все довкола. А моя уява враз «малює» картинку: кидаю камінець на лискучу гладінь водного плеса – й зусібіч розходяться рівномірні широкі кола.

Окремо про письменництво

 Відчутно, що ця тема вкрай непокоїть письменника Олександра Козинця («… показувати свою глибину, а не чорноту, її в кожному з нас достатньо. А от світло в собі пробудити може далеко не кожен. Це кропітка робота»), адже мовлене чи написане слово несе в собі енергію. Бо ж відомо, що першим було Слово, і Слово було в Бога. Усе залежить від того, з якою інтонацією мовлене і з яких думок воно написане. Тож важливу інформацію про призначення письменника, Влад вставляє в уста одного з персонажів – Лариси: «… справжній письменник істинно може служити людям тільки таємно! Бо йому не потрібно про це кричати: він про це знає, а іншим – необов’язково. Справжні – з любов’ю і чистим серцем – тяжко працюють, витрачають шалений обсяг енергії свого духу, щоби пробудити в читачах щось світле й живе. У мене ж усе було навпаки. Я штучно говорила про любов, хоч останнім часом узагалі ні до кого її не відчувала. Та й сюжети мої давно стали… навіть не знаю, яке тут дібрати слово… металопластиковими, мабуть. Зі штампованими ляльками-персонажами. Але далі так не буде». Невеличкий абзац, але як влучно він характеризує написане багатьма сучасними «творцями» української літератури! Тим часом, що відбувається із самим Владом? Коли приспана світськими труднощами творча енергія почала в ньому пробуджуватися, він починає писати неймовірні картини. Перша з них – образ Діви Марії, дивлячись в очі Якої, пообіцяв: «… жити кожен день у радості. Цінувати дружину, роботу, країну, друзів. Не нарікати й не скиглити через дрібниці».

Понад тридцять разів у романі згадується слово «серце»

Звісно, не фізична його іпостась, а духовна. І цей важливий нюанс несе в собі особливе навантаження. До слова, я завжди замислювалася над тим, чому серце – «серце»? Чому не інакше. І мені відкрилося: за своєю природою серце має бути жалісливим (старослов’янською – сердобольним), співчутливим. Саме у такому серці знаходитиме прихисток  радість, любов, віра, співпереживання. Натомість сучасний світ «продукує»  (поселяє) у людських серцях здебільшого жорстокість, образи, гнів, злість… СЕРдитися (СЕРце), не прощати – біда багатьох. Знаєте, як буде мовою санскриту слово «серце»? Хрідай’я. І складається воно з двох слів: серце співчутливе. Є різниця? Отож бо… Усі «сердечні» висловлювання, які вміщує у собі книга, я б виокремила на додатковій сторінці, аби ще більше зосередити на цьому увагу читачів. Це вкрай важливо. Для переконливості переповім кілька: «Необхідна умова – робити людям добро й мати відкрите серце», «Прислухайся серцем до всіх і до кожного. Є питання – буде й відповідь. Почекай трішки і не панікуй!», «Коли в чийсь дім приходить щастя, воно передається й іншим через відкрите серце та шириться миттєво», «Коли з любов’ю робиш те, що вмієш, навіть не підозрюєш, яка то велика благодать – не змарнувати днів своїх у гіркій серцю праці, а розкрити свою душу в радості, у Богом даних посильних стараннях», «На все свій час, тільки треба тримати відкритим серце й бути уважним до світу» тощо. У книзі багато цікавого і детективного. Особливо, коли головний персонаж дізнається про те, ким був у минулому житті… Переповідати нема сенсу, читайте, збагачуйтесь українським вишуканим словом, яким бездоганно володіє автор.

Не бійся падати в Небо !

Текст буквально всіяний філософськими фразами-розмислами. Чомусь хочеться назвати їх «золотими ключиками», які відкривають дверцята у потаємний світ Вічності, де можна не лише поставити питання, а віднайти і почерпнути важливу відповідь. Щиро зізнаюсь, читала роман не поспіхом, а вдумливо і з олівцем, на якому волею щасливого випадку, витиснутий поетичний рядок Олександра Козинця: «Не бійся падати в небо!». Випадково? Звісно, ні! Бо ж нема у світі нічого випадкового. Тим паче, коли значну частину життя й сама перебуваю на шляху духовного пілігрима. Для чого прийшла у цей світ? Звідки і чому повсюди у світі виникають біди? Чому я такий (така), а не інакший (інакша)? Рано чи пізно подібні питання постають перед багатьма. І як важливо дослухатись до самого себе, бо ж тільки там можна віднайти правильну відповідь, яка криється… до пори до часу. Дослухатись, не проґавити… Духовно-філософський роман-відповідь на чимало питань. Мені здавалося, що знаю багато, однак «Картка Марії»   стала для мене ще одним відкриттям і важливою віхою не лише у світі літератури, а й у світоглядному баченні. Зізнаюсь, були миті, коли також кортіло потримати картку в руках…  Тому свідомо прислухалась до власного серця і фразу, яку автор адресував Нюті, сприйняла персонально: «До чужого серця треба ставитися надбережно, так, ніби воно шовкове та в тендітній оболонці. Ми часто про це забуваємо».  Між тим часто можна бачити, чути, читати, як осуджують інших, перебувають у гніві, «бризкають слиною» (особливо) в соцмережах, втрачаючи людський образ і подобу: «І той, хто живе серед свого народу й не любить його, десятки разів буде втілюватися в цій країні, поки не переможе своєю любов’ю всі обставини, які спричинила його ненависть проти свого ж народу. Осуд і зневага нації чи країни, де ти народився, створюють тяжкий зв´язок на багато століть наперед». Хіба краще скажеш? Причина і наслідок. Іншими словами: «Що посієш, те й пожнеш». До слова, автор цих слів не народ, як багато хто думає, а Ісус Христос.

Роман з небесної книжкової полички

З’ява такого штибу роману вкрай важлива для сучасного люду, бо сьогодні багато фальшивої моди на містику, яка часто вироджується у літературщину і містифікацію. Така фальшива містика стає синонімом хаотичності сучасної душі, вона позбавляє духовного прозріння і розпалює єретичне полум´я пристрастей і забобонів. Автор якраз не обстоює існування догм, він керується інтуїцією і переконливо стверджує: «Люди не в змозі переінакшити минуле, проте від них залежить теперішнє та майбутнє. Тому в кожному серці сила духу й свідомість мають злагоджено рухатися тут і тепер, разом із планетою, мов стрілки годинника». Запропонований текст пронизаний трансформуючими енергіями. Подібні книги пишуться світлими душами, яких веде саме Небо. Вони допомагають читачам пробудити у собі істинну природу щастя. Мотивація автора чиста і щира: не прославитися, а допомогти тим, до кого потрапить книга, зрештою, віднайти дорогу… до самого себе. Еволюційний рівень автора говорить сам за себе: за його мудрими висловлюваннями не просто красиві й вишукані фрази, а світлоносні перетворюючі енергії. Кожен, хто візьме книгу до рук і порине у світ читання, обов’язково відшукає свою чарівну картку, втім, вона сама відгукнеться у серці читача. Як це й сталось щойно зі мною.

Олександр Козинець на правильному шляху. І шлях той пролягає в площині духовності, про яку мріяли кращі письменники і провісники релігійної творчості. Не за горами Новий Час, а він вимагає Нового мистецтва і Нової літератури – в основі яких одухотворена творчість. Справжньому майбутньому мистецтву буде притаманна духовність: через неї просвічуватиметься людський дух. Недарма Микола Бердяєв вбачав вихід із стану кризи культури в «новий світовий еон, у якому всяка творчість буде продовженням Божого творіння світу». Коли це станеться – невідомо, але те, що одухотворена творчість «стукає» у двері Нового Часу, беззаперечний факт. Але є одне «але», з яким не можу погодитися. У післямові автор згадує лекцію про літературу, де йшлося про таке: «Читаючи рукопис, видавець одразу бачить, на якій поличці роман стоятиме в книгарні. Якщо автор пише на перетині жанрів чи обирає специфічну тематику, він сам ускладнює собі життя». Річ у тім, що це бачення лектора-бізнесмена. А книга «Картка Марії» живе в іншому світі. Вона давно знаходилась у віртуальному просторі на небесній книжковій поличці (ще задовго до народження того лектора) – у точці перетину Світла. І тільки зараз зматеріалізувалась до нас з вами через талановитого письменника Олександра Козинця. На неї зачекались спраглі до змін люди. І вона прийшла. Бо настав її час.

До слова. Пізнавальним доповненням вкінці окремих розділів і приємною несподіванкою стане для читачів QR Code, зчитавши його з допомогою телефону, читач отримує «живу» візуальну розширену інформацію про згадані у романі об’єкти (монастир, місто, біографія композитора Миколи Лисенка, концерт за його творами).