У нашому буденному житті так часто бракує віри у диво, але коли перегортаєш сторінки нового видання п`єси –казки «Синій птах» бельгійського письменника, драматурга Моріса Метерлінка, то з`являється щаслива нагода повернути надію на краще, відродити у серці віру в перемогу добра, а також просто гарно провести вечір із вартісною книгою, що спонукає до роздумів, вчить цінувати те, що маємо тут і зараз.

За жанром цей твір – драма –феєрія. Особливостями зажначеного жанру  є:

v Казковий сюжет;

v Міфологічні образи;

v Символізм;

v Умовний поділ простору та часу.

Драма Метерлінка — філософсько-алегорична п’єса-казка про сенс життя та силу мрії. У різдв`яну ніч до дітей бідного дроворуба, хлопчика Тільтіля і дівчинки Мітіль завітала фея. З допомогою доброї чаклунки діти  вирушають на пошуки Синього птаха. У мандрівці дітей супроводжують найбуденніші речі – хліб, вогонь і вода, а також відданий собака та кішка, яка є втіленням нещастя. Ватажок дітей – Душа Світла – уособлення добрих сил життя. Дерева і тварини розмовляють, речі олюднені. Із діжки вилазять Душі Хлібів, з вогнища з’являється Душа Вогню, з крана –Душа Води, з-за дверцят маятника вистрибують Душі Годинника. Душі мають чітку характеристику: Душа Вогню – Червоний диявол, від якого тхне, і в якого препаскудна вдача. Душі Хлібів („Чоловіки, одягнені в трико кольору хлібної скоринки”-пухкі і трухляві, справжні Душі боягузів). А „Оця вогка дама – Душа Води”. З цукрової головки „виходить солоденька, фальшива істота з улесливою усмішкою” – Душа Цукру.

У „Синьому птасі” багато перетворень і перевтілень. Речі залишаються собою, але відкривається їх внутрішній світ.      

 Мандрівка Тільтіля і Мітіль Країною Спогадів, Царством Майбутнього, Палацом Ночі, Лісами і садами Блаженств –це подорож людства країною, ім’я якій Життя. Пошуки синього птаха це — пошуки щастя, під час яких, люди часто помиляються і приймають ворогів за друзів, а друзів за ворогів, добро за зло, а зло за добро. На цьому шляху людей чекають Гладкі Блаженства- Блаженство Нічого Не Знати, Блаженство Нічого Не Робити і Блаженство Бути Багатим, які створюють ілюзію щастя.

За замкненими дверима Ночі, ховаються від людей численні привиди, хвороби і війни.Чигають на людину озлоблені душі тварин, яких вони вбивають, та душі дерев, які вони вирубують. І тільки зіткнувшись зі справжніми душами предметів, людина може усвідомити відповідальність перед світом за свої вчинки.

Діти уособлюють молодість, недосвідченість, надію на подорослішання та природну чистоту юного людства. Дітям також відкрилися маленькі природні блаженства – Блаженство Дихати, Блаженство Блакитного Неба, Блаженсто Весни,  і великі людські радості – Радість Завершеної Праці, Радість Любити, Радість Розуміти Прекрасне і найбільша з радостей – Радість Материньської Любові. Поступово діти усвідомлюють, що  щастя, радощі і блаженство – тут, поруч, треба лише вміти їх побачити: „У дійсності небо всюди, де ми з тобою”.

Вища істина в тому, що немає ні смерті, ні забуття, бо в океані буття минуле, нинішнє і майбутнє пов’язане тисячами ниток.   

Діти повернулися без Синього птаха, птахи, яких знаходили малюки, гинули в їхніх руках. Отже,  письменник спонукає читача замислитися над тим, що пошуки  щастя-істини – нескінченні. Але все ж таки, діти знаходять щастя-добро – коли Тільтіль дарує  дівчинці -сусідці сіру горличку, пташина стає Синім птахом.

Символічно, що Синій птах у пошуках якого діти пройшли так багато дивовижних країн опинився у клітці, в їх старенькій хатині, однак, птах вислизає з клітки і летить геть. Людям потрібна мрія, щоб жити і вірити у радісне майбутнє, у щастя. Потрібно йти за ним і шукати всюди, пам’ятаючи, що ти в світі не один.

 Синій птах  символізує щастя, злагоду, добро, яких людина  прагне усе своє життя.