Re:цензії

08.06.2020|04:26|Богдан Дячишин, Львів

Таїна світобудови від Богдана Чепурка

Богдан Чепурко. Сотворення світу / Філософські тексти з авторськими ілюстраціями. – Тернопіль: Осадца Ю. В., 2020. – 160 с.

Ми житимемо там, де ми жили –

Де сон метелика, де спомини бджоли,

Де повна плоді піднебесна таця...

                                  Мойсей Фішбейн

У невідоме птах летить,

За синім обрієм розтане,

За тим, за берегом незнаним,

Душа для вічности постане,

Хоч днесь – лиш незворотна мить.

                               Любомир Сеник

 

         Щойно почав читати книжку, а рука тягнеться до пера. Розмислюю над текстами автора, якого «Роса віщого слова... цілує в уста – свята правда пронизує до основ» (с. 23). Науковці відпочивають. Богдан Чепурко науку про життя, світобудову Всесвіту «множить на нуль». Мудрість наївна і проста – вона з БОЖЕСТВЕННОГО духовного джерела кришталево чистої води. В пам’яті по сей день нуртують думки його поетичної книжки «Дивина». Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! Якщо й існує десь його кінець, то за ним – початок. У Всесвіті сто мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок... Поет, пилинка пилинки, мислить категоріями безмежної любові до України – пилинки в безмежних просторах Всесвіту і насмілюється промовити:

 

Вкраїно моя, Україно –

Кровінко* на Божих устах! (с. 18)

 

      Божі уста й Україна... Пригадується: «Бог дививсь й іронічно мовчав» (с. 60)... «Ну й слава Богу! Очі повні» (с. 63), тобто з радості плачу й ридаю... Що ще? Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО й кровінку на Його устах – Україну.

       Письмо Богдана Чепурка народжується з любові споглядання такого незахищеного живого світу природи, радості від того, що його оточує світ у якому немає нічого мертвого, і пережита секунда ніколи не повториться. Тексти автора світоглядні – це молитовне благання: «Подай любов, сердечний рай... Любити правду на землі... А всім нам вкупі на землі / Єдиномисліє подай / І братолюбіє пошли!», вони свідчать про засади, архетипи української ідентичності, сутність людини любові. Автор володіє даром розуміння глибинної сутності речей: «Бог не чинить насильства, не карає злом... Людина сама себе карає, людина людину пожирає... життя прекрасне, ніякого пекла нема, а спілкування із Творцем не тільки можливе, а й повсякчасне» (с. 70, 85). «В нутрі кожного змагаються дві сили (добро і зло. – Б. Д.» (с. 5)... Для Бога не існує спрощеного поділу на добро і зло... Пригадується один із трьох законів діалектики «Закон єдності й боротьби протилежностей». Словники подають таке його тлумачення: «Немає протилежностей без їхньої єдності, немає єдності без протилежностей. Єдність протилежностей відносно тимчасова, боротьба протилежностей абсолютна»... Стати цілісним – це об’єднати те, що помилково роз’єднали – добро і зло, усвідомити те, що людина: «Особа людська, Особа Народу й Особа Божа!» (с. 7)...

       Далі автор продовжує свої роздуми: «Ніхто і Все, Ніщо і Безмежність... Не всі бачать, що над мурашиними спільнотами царять в зорях, ширяють в безоднях небес божі птахи надлюдських, народотворчо наснажених душ» (с. 7). Він Ніхто і Ніщо: «Бог є Дух...» (Євангеліє від Івана 4:24а). У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу  співпрацювати з Ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, великий згусток енергії ідеального вакууму; Ним є і за Його допомогою все творить. У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені Білоруської академії наук дійшли висновку, що ідеальний вакуум (порожнеча) володіє колосальною енергією. Як її освоїти? Чи може її задіяти Той, Хто створив усе і всіх?! Чи здатні ми це бодай збагнути? Та хай там як, але в нас достатньо розуму для того, щоб розважати над наступним текстом, щоб мозок наш працював і захоплювався прочитаним: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталося видиме» (Послання ап. Павла до євреїв 11:3). Що ще? В інформаційному полі Землі Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, що здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних – оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре). Відповідно до оригінальної теорії  Володимира Вернадського про ноосферу, так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, так і ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Є речі, яких ми не здатні збагнути, бо наші знання відносні, «частинні». На підтвердження цієї думки звернемося до першоджерела: «Отож, тепер бачимо ніби у дзеркалі, у загадці, але потім – обличчя в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я» (Перше послання ап. Павла до коринтян 13:12).

       Бог не втручається в процеси на нашій Землі, а діє на все через інформаційне поле створеної Ним Ноосфери думок: у Всесвіті все – інформація. Час від часу на Землі появлялися пророки, які мали конкретні завдання. Найбільший пророк Ісус Христос: « І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Євангеліє від Івана 1:14). Чи готове людство сприйняти й осмислити ці посили?.. «Усі закричали: “Нехай розп’ятий буде!”...» (ЄвангелієвідМатвія 27:22б).

       В одній зі своїх публікацій я назвав Богдана Чепурка поетом від філософії. То ким він є? Читаймо далі... Про що ж ця його книжка? Гадаю, з цього приводу можна написати таке: дитинне сприйняття, осмислення світу розумово духовно зрілої людини. Світ живої, одухотвореної природи й людини в ній, а не той, про який згадував у своїх листах до Михайла Ковалинського Григорій Сковорода: «”Світ – це загорожа для дурнів і балаган пороків”, як співає наш Палінгеній». Читати-перечитувати й цитувати чи не з кожної сторінки. Поезія прози життя: «... мама знов будила до життя... випиваєш молоко чумацького шляху й ідеш-мандруєш будити сонце в полі за безкінечність від рідної хати – там, де літа літають над Річкою і Лісом...» (с. 19). А що ж сонце?.. «Кожного разу сходить інакше, і кожного разу так само» (с. 19). Не випадково Євген Маланюк стверджував, що українською мовою й проза є поезією.

       Автор розмислює про людяність сутнього: «Все співає пісню Любові. Ні на хвильку не посмутнієш і не засумніваєшся, що справжня людяність властива кожній росинці, травинці й листочку... природа насамперед духовна... Вростаєш в цю землю, яка тобі рідна... почуваєш себе пастушком істини...» (с. 19). Богдан Чепурко пише густо, твердою рукою, переконливо. В його текстах відчувається особливої шляхетності настроєвість, бо ж «пастушок істини» творить храм краси людяності: «Мовний. Духовний. Безумовний. Без незагайної потреби відчуження слів на папері» (с. 22). Автор переконаний (про що розмислював ще  Іван Огієнко), що місія України, українця – нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя: «Та невже новозавітнім призначенням Краю більш стурбовані наші вороги й заздрісники, ніж самі Українці?» (с. 22). Державні символи України підсилюють правдивість цих думок: «Ось так і взаємодіє в нашому прапорі земне й небесне, фізика й дух, печально прощальне й безсмертно-безвічне... Найщедріша лепта кожного виповнить океан всенародної спромоги, стане новим початком духовного преображення вкраїнської людини» (с. 22, 23). Не питайте, про що ця книга... Біль і тривога у виплаканих сльозах, бо ж лелеки всміхаються в польоті, «але ту усмішку бачить не кожна душа» (с. 23). Правдою, тільки правдою має думати, жити людина. Живемо у вічності, і правда провадить нас до вічності... Авторові «...лелики всміхаються в польоті», і він вкладає слова своєї душі в уста дитини «У полотняній сорочці»: «Краще вилізу на оберіг: свіже сіно, холодок, мух нема, видно все: кругом твоя держава: можна об’єднати пару сіл та зробити столицю» (с. 31).

       Кожна сторінка книжки – це авторські розмисли, туга за «абсолютною гармонією», намагання пізнати таїну буття: «Я пливу на зеленім листочку, і моє серце гупає в бубон Всесвіту» (с. 53). Коли у сні «Бог смішив мене» (с. 85) – автор зрозумів, що життя прекрасне, але ж вічності «Ціну складають ТАМ» (с. 88). Ціну вічності людина складає ТУТ своїм життям. ТАМ підсумовують і оцінюють те, з чим вона прийшла. Автор живе дитиною природи: «...оце ти вже з’єднався із природою. Вона не думає, і ти не думаєш. Чудовний стан душі й тіла у їх єдності...» (с. 94) і дитинно мислить: «Чоловіки ж залишаються в певному розумінні дітьми, бо не народжують: тим більша моя повага й любов до жіноцтва та материнства» (с. 114). Тут і розгадка ТАЇНИ... На мить зупинилося серце, і по ньому скотилася суха сльоза. Пам’ять серця читає з книжки «Синопсис» Петра Кралюка фрагмент тексту: «Повертаємось до човна. І бачимо диво дивнеє. Біля води сидить маленька дівчинка. Це в селі, де самі старики! Вона бавиться. Але якось по-дорослому.

   – Як тебе звати? – питаю.

   – Славою.

   – А ким будеш, як виростеш?

   – Мамою».

   Боже, як же багато значить для матері-українки, України одне-єдине чарівне слівце, сказане дитиною! «Вічність була до приходу твого на світ, чоловіче, – / Буде вона й по тобі...» (Леонід Таррентський). МАМОЮ – таїна людського життя: «...в ніч найтемнішу про сонце пам’ятай!» (с. 49), бо ж автор позбувся стереотипів мислення і впускає «...у душу Бога, але не імперію, бо мене контролює і надихає рідне слово» (с. 57).

   Людина – це «...недостаюча половинка повноти життя...» (с. 93), стверджує автор, а Бог дарує їй крихітну частинку другої половинки «повноти життя», бо все інше (другу половинку «повноти життя») вона добирає впродовж свого земного життя. У кожній живій істоті, як і дереві, рослинці (яким чином вони мислять, ми не знаємо і не маємо змоги дослідити доступними методами), є невеличка, крихітна частинка Божого Духу. Різниця між людиною і твариною полягає в тому, що людині даровано здатність наповнювати свій мозок знаннями і мислити, творити, примножуючи цей Дух; тварини ж отримують для життя Дух із базовим вмістом запрограмованих інстинктів. Тварина дивиться під ноги, а людина, інколи, споглядає зоряне небо. Якщо цього «інколи» буде більше, то й духовність людини зростатиме: «А й справді, куди зирить людина розумна, бо й небо мені скаржилось на байдужість землян... А поміж тим росте трава й говорить гострими лезами до мене й до небесних зір в калюжі... мисленне поле пульсує вдень і вночі» (с. 93, 94).

       Книжка Богдана Чепурка спонукає до глибинного осмислення сутності нашого сьогодення: «Чи не дурні люди й народи, які силкуються більше захватити замість горнутись до Бога від захвату, який цей світ чудовий! Про український “імперіалізм” каже народна приказка: “Від краю до краю – усім добра бажаю!”» (с. 55). Попри те (пам’ятаймо твердження Івана Пулюя!): «Бог стоїть за тим, ...за ким культура і цивілізація!» Адже місія України, українця – нести світові дух правди, щоб оживити змертвілу суспільність до життя: «Бо так склалося, що наша цивілізація обрала саме технологічний напрям розвитку. Був інший, духовний, відсунутий десь там далі... Тому людина загубила особливі свої здатности і можливости. Так і йдемо... Зазвичай виникає питання: Куди йдемо? Що нас чекає в майбутньому? Чи не варто змінити напрям цивілізаційного процесу?» (Любомир Сеник, «Райський світ»).

       «Тисячі й тисячі літ пишеться книга буття: вчинками й кров’ю пишеться, але й словом...» (с. 149). Автор вірить у силу слова, що воно здатне оживити змертвілу суспільність до життя. У велетня думки і праці Івана Франка слово служить одежею для огню, бо вогонь – символ перемоги, як символ життя вважався і є найбільшою святістю, і це може послужити основою для СОТВОРЕННЯ НОВОГО СВІТУ ЛЮБОВІ...

       Чому Ліна Костенко плаче невидимою сльозою розпачу над тим, що «...Знову пішла Україна по колу»? «Наприкінці часів Бог дав Україні Шевченка, щоб Її порятувати – це наш найбільший програміст, але ж програма не виконується, бо вкраїнський мурашник навдивовиж розбалансований й апріорі багатовекторний: породив тьму народів, так і не давши ради самому собі!» (с. 149). Чи бракує нам мудрості? «Коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі. Бо той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами» («Повість минулих літ). Читаймо книжку Богдана Чепурка, щоб збагатити свою душу правдою і дати «раду самому собі», ми ж бо не маємо права на помилку: «А за ділом – слава, а за славою – сила, а за силою – Слово» (с. 50)...

       Модерні малюнки автора в книжці заслуговують окремої розмови. Хай мистецтвознавці скажуть своє вагоме слово...

_____________________________

*Кровінка – село в Теребовлянському районі на Тернопільщині.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери