Після виходу в прокат американського кіноміксу Тодда Філліпса «Джокер» тема психопатології стає магістральною в численних психологічних тренінгах і коучингах. Психологи навперебій почали радити, як розпізнати і врятуватися від психопата. 

На піку обговорення цієї теми львівське видавництво «Піраміда» видрукувало роман Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас», який увійшов у короткий список фіналістів рейтингової акції «Книжка року 2019». 

У центрі роману директор клубу «Старий Пегас» та викладач Міжнародного університету культури Юлій Солодчук і жінка, в яку він закоханий, викладачка цього ж університету Ганна Жебрій. Незважаючи на оригінальне карикатурне зображення українського літературного середовище та освіти, типи жінок у романі зацікавили критиків більше, ніж сатира. В рецензіях Євгенії Кононенко «Архетипи жінок у романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас», Ярослава Поліщука «Втеча Старого Пегаса» (сайт «Буквоїд»), Оксана Бондаренко «Між гламуром і деспотизмом: Жінки в романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас» (сайт «Жінка-українка») та відеоблозі на фейсбуці  Олени Юрчук саме Жебрій стає об’єктом найбільш прискіпливих досліджень критиків. 

Ганна Жебрій органічно доповнює галерею фатальних жінок Володимира  Даниленка. Юлія  Маринчук у романі «Кохання в стилі бароко», що уособлює жінку-смерть у його чистому вигляді, Кароліна Гулій у романі «Капелюх Сікорського», яка між романтичним коханням і пісним забезпеченим життям вибирає пісне життя, Тая-киз із роману «Газелі бідного Ремзі», яка робить кар’єру від повії з Великої Окружної дороги до працівниці пресслужби Верховної Ради, танцівниця Ольга Фафлей з повісті «Тіні в маєтку Тарновських», яка шукає в чоловіках гроші та гострий секс і нарешті Гана Жебрій. 

Мені не доводилося в сучасній українській прозі знаходити щось більш фізіологічне  й переконливіше за Ганну Жебрій. Що б не казали про типові й зібрані образи, але тут фізично відчуваєш, що Жебрій списана з натури, причому це жінка, яку автор дуже добре знав і дослідив найменші її порухи.  

Ганна Жебрій – психопатка у всій її красі. Є різні типи людей з психологічною патологією, але базовим набором характеристик психопата є нездатність прив’язуватися до іншої людини, нездатність любити, відчувати біль інших, черствість, байдужість, відсутність совісті, крайній егоїзм, маніпулятивність, патологічна брехливість. 

Ганна Жебрій у романі Даниленка – психопатка істеричного типу. Такі жінки яскраві, екзотичні, вони вміють привертати до себе увагу. Їхня поведінка демонстративна й театралізована. Психопатки істеричного типу натури незрілі, інфантильні. Щоб добитися своєї мети, вони використовують чоловіків. 

Уже на початку роману Юлій Солодчук бачить на університетському дивані молоду жінку в прозорому капелюшку, в якому тріпоче живий метелик. І цю символічну деталь, коли заради одноденного привернення уваги до себе, вона використовує смерть метелика, можна перенести на сутність жінки. Адже кожен, хто потрапляв до рук Жебрій,  ставав її метеликом-одноденкою.  Жінка відразу привернула увагу Юлія Солодчука, і в них розпочинаються бурхливі близькі стосунки. 

Психопатки паразитують на чоловіках. Євгенія Кононенко першою розшифрувала прізвище головної героїні. Жебрієм у деяких регіонах Центральної Україні називають в’юнкого паразита, який росте на зернових культурах і живиться їхніми соками. Вони – вроджені  маніпуляторки, що перебувають у постійному пошуку чоловіків. А коли їх знаходять, закохують у себе, забирають те, що планували від них забрати і, вичерпавши ресурс чоловіка, кидають його і шукають нову жертву.   

Психопати не вміють вибудовувати довгострокові плани. Вони нетерплячі й ліниві. Коли в психопатки з’являється бажання, вона шукає чоловіка, який може його реалізувати. Швидко його використовує і викидає, оскільки в її житті з’являються інші плани, під які вона підбирає інших чоловіків. Вона не любить чоловіків, з якими зав’язує близькі стосунки, вона любить свої плани, пов’язані з цими чоловіками. Рух психопатки відбувається від чоловіка до чоловіка. Чоловіки в їхній біографії виконують роль сходинок, якими жінка рухається за своїми мріями.

Ідеалами психопатки істеричного типу є гламурні цінності: модні тусовки, одяг від знаменитих модельєрів, дорогі автомобілі, яхти, сауни, подорожі, дієтичні ресторани, фітнес-клуби, знайомства з відомими людьми. І ці ідеали сповідує Ганна Жебрій, у житті якої Юлій Солодчук був чоловіком одноразового використання. Використавши його, вона відразу знаходить іншого чоловіка, що мав помешкання в Туреччині, де Жебрій хотіла провести літній відпочинок. 

Психопатів швидко втомлюють будні. Вони не звикли регулярно працювати і безконечно шукають гострих відчуттів. Психопатки часто змінюють сексуальних партнерів. Жебрій – жінка іншого типу. Через вроджену холодність інтимні стосунки з чоловіками вона терпить, як вимушену необхідність. Жебрій кидає університет і починає мандрувати по світу, шукаючи для своїх поїздок у соціальних мережах випадкових чоловіків. Поїздки по світу заповнюють її екзистенційний вакуум. І одного разу її слід загубився в якомусь ашрамі, куди вона втекла від чоловіка, що вивіз її в Індію. 

Психопат схожий на біоробота, в якого добре розвинуте мислення, пам’ять, винахідливість, артистичні здібності, вміння використовувати інших людей, але відсутні ті якості, які роблять людину людиною. У нього немає душі. Коли Солодчук веде Ганну Жебрій в кіно, де в найбільш драматичний момент глядачки, співчуваючи смерті героя фільму,  починають плакати, на неї раптом нападає сміх, бо їй смішно, що люди співчувають чужому болю.

Якщо в романі українське літературне середовище й університетська освіта зображені гротескно й карикатурно, то історія стосунків між Юлієм Солодчуком і Ганною Жебрій драматично.  Для читача Ганна Жебрій – монстр у ангельській подобі, від якого треба тікати, не озираючись, а для Юлія Солодчука вона залишається самотньою неземною жінкою, яку він колись вперше побачив на університетському дивані в прозорому капелюшку, в якому тріпотів метелик павичеве око, ніби його душа, що потрапила в її солодку пастку.