Читаючи збірку віршів Ніни Корець «В очікуванні брюнета», мимоволі ловиш себе на думці, що іноземці в чомусь мали рацію, коли писали, що українки  або сміються, або плачуть, бо середнього стану в них не буває. Книжка поетеси з Волині якраз  підтверджує слушність цієї думки, бо в збірці «В очікуванні брюнета»  є і сміх, і сльози.

Гумор у Ніни Корець тяжіє до української традиції, закладеної Степаном Руданським. Вона полюбляє відтворювати комічні ситуації, що трапляються в повсякденному побуті,  віддаючи перевагу короткому віршу: 

– А що сьогодні вам приснилось, тату?

– Тобі ще до такого спати й спати. 

Найчастіше поетеса підмічає курйозні випадки, які трапляються між близькими людьми, як у вірші «Обійми»:

 – А можна тебе, татку, обійняти?

 –Ну, звісно, тільки грошей вже нема,

 бо вже сьогодні, доню, твоя мати

 ще зранку обняла усе сама.

Родина у творчості Ніни Корець – ніби підтвердження української народної приказки: «Чоловік і жінка – чортова печінка». Це те місце, де постійно відбуваються смішні ситуації. У вірші «Попередження» чоловік чесно попереджує дружину, що прийде додому п’яний:

Дружина питається по телефону:

–Ти, котику, скоро вернешся додому?

–Я, зайчику, буду сьогодні не котик,

а справжня свиня прийде після роботи,

що буде із друзями довго сидіти

і пити, і пити, і пити, і пити.

У серйозних віршах Ніни Корець лірична героїня переживає самотність і відчай. Вона романтична, але стримана, їй не властиві великі пристрасті, вона більше схильна чекати, ніж вирішувати власні проблеми. Це тип жінки, яка знає собі ціну і сподівається, що щастя само прийде до неї.

Я стою у вже змерзлій осені

і боюсь, що душа вистигне,

жду, що прийдеш ногами босими,

щоб скоріше здолати відстані. 

Творчість поетеси з Шацька знайде свого читача, адже в Україні завжди любили гумор  і романтичну поезію, а в Ніни Корець якраз є те, що так подобається шанувальникам українського поетичного слова.