
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
Re:цензії
«Сьогодні на пошті короткий день»
Крижана карусель: роман— Вінниця: Дім Химер, 2019.— 224 с.
Прочитаний роман – це наче смерть близької людини: ось кінець обіцянкам й надіям, і бездиханна вона вже починає перетворюватися на символ чогось того, чим, власне/ніби, й була, закріплюючись в позачасовому вимірі буття, як фото на стіні. От саме цей момент і найбільш відповідальний, бо нам властиво, втративши головного свідка, відрухово піднятися над історією його життя, натомість, насправді, уникнувши тривоги, озирнутися раптом на свою власну історію, заради чого романи й пишуться, напевне, бо вони – подзвін. Не люблю в собі цей відрух і цей жанр буктрейлера, завуальовано чванькуватий, але як сказав поет: «Хоч я не хочу слів – їм все одно сказатись».
«Крижана карусель» – зимова книжка про любов. Спочатку все належним чином покрито мороком невідомості, і ти не розумієш, на яку таку далеку мету орудують всілякі неоднозначності. Відчуття, що вже від самого початку все закручувалося на крижаній платівці з центром, захованим у детективному стилі, – приходить із запізненням. Цікаво, ясна річ, скільки було випадку в тому, як склалися всі елементи в кінцевій формулі. Чи, наприклад, як народилась ідея зробити історичну подію – Революцію Гідності – всього лише підпорядкованим епізодом псевдореалістичного світу Старих Маслюків, двері в який були непомітно прочиненими вже від початку. Назвавши це прийомом, можна було б назвати його і хитрим.
Читачу нікуди не втекти від своїх прогнозів і апперцепцій. Вважаючи себе запрошеним у внутрішній інтимний світ головної героїні Христини, він аж ніяк не підозрює, що один з фрагментів цієї сфери – психологічно витіснений, невидимий. Тепер це для нього несподіванка – євромайданну злодійку він, напевне, уявляв інакше. Але еволюція образу триває фактично до останньої сторінки. На терезах саморефлексій Христина встигає зважити (погойдати) так багато непорівнянних речей, що мимоволі запитуєш себе: а чи не в цьому вона – сірячинна правда людського світу, а тобто: чи є вона – правда? Дівчина трішечки підкрадає (позичає) у Всеукраїнської Свободи для Своєї Персональної – на літак до Америки. В кінцевому ж заліку ми їй пробачаємо. І це вже питання до нас: а що поклали ми на шальки цих терезів?
Моя ж відповідь виглядатиме фривольно (хай це буде лиш моїм прочитанням): «Крижана карусель» – зимовий романс, як я вже сказав. В ній так багато холоду й тепла, споглядання і не відпускаючої скрізної дії, що вона просто придумана для застуджених вдома або загнаних в німий тупик. Туди хочеться вискочити зі своєї реальності – «мерехтливий осяйний пейзаж за вікном, в який постійно хочеться вискочити, щоб злитися з ним». В ній легка не реалістичність – це метафора, що веде вперед, а оскільки автор тонкий кінестетик (це прослідковується в його творчості), то ми ймем віру навіть тому, чому віри не ймем: «І раптом один з коней розвертається до мене на повному ходу і щось шепоче на вухо; від його дихання пахне розпеченим літнім степом з високими небом, полином і парним молоком, медом, вином і ще чимось прекрасним. «Якраз зараз ти знову народжуєшся, бо ми набрали надзвукову швидкість, – раптом починаю я розуміти кінську мову. – Ми понесемо тебе в нове життя – дивне і прекрасне, як і будь-яке життя. А про себе минулу потроху забувай, тебе вже там немає і ніколи не буде».
О! Тепер мені – чую – важко стриматися, щоб не вилити на свого читача з цієї книги ще й ще цитат; стократ приємніше буде трохи прикрутити з дискурсом.
Наприклад, Час. Якщо в метрології чи фізиці (та навіть філософії) ідентифікуюче визначення лежить в енциклопедії, яка причина неіснування літературної енциклопедії ідентифікуючих визначень? – завжди мріяв таку мати:
«Що таке час – не сформулюєш, його лише можна відчути; принаймні зараз це вітерець, що виривається з чорних ротів підворіть й огортає мене своїм пронизливим диханням»
«… настінний годинник показує за чверть п’ята ранку чи вечора?»
Сонце, довкола якого крутиться Земля:
«Сонце якраз збирається сідати за школу»
«Сонце мригає, наче лампочка, що ось-ось перегорить»
В реальності немає нічого – ні марудного, ні надоїдливого, а лиш дивоглядне і прекрасне життя в ній іде, якщо не сприймаєш все за чисту монету і вмієш прифотошоплювати елементи. У в’язниці:
«Думала, що дрімала хвилин двадцять, утім, ні: сутінки, що малі діти вже повсідалися в усіх закутках камери, розляглися на підлозі, поприлипали до стелі. А їхня матінка ніч просунула крізь заґратоване вікно свої довгі незграбні ноги і знічев’я гойдає ними туди-сюди»
Мистецтво цінне здатністю промовляти до людських чуттів, більшість речей людського світу їх лише сушить і мертвить:
«… а Гном запихає до рота одну по одній кілька канапок, ніби не їсть їх, а п’є»
«… поруч з глухим видихом полегшення стікали у своє мертве море каналізаційні стоки»
«Зубів небагато, але всі великі, як нігті»
Зі здатності правильно бачити народжується бажання дивитись. І бажання жити у того, на кого дивляться:
«Жельчин батько мовчки сидів у кутку на табуретці, іноді киваючи головою – схвалюючи якесь слово чи страву. Коротка сива щіточка вусів, лиса голова з вм’ятинами, наче від пальців, залишки татуювання на правій долоні, з цих затертих синюватих рисочок вже неможливо було розібрати його ім’я. Я взагалі до кінця усвідомила присутність батька, коли він подав мені ріжок для взуття»
Сьогодні на пошті короткий день:
«… сьогодні на пошті короткий день»
І хоч це книжка про кохання головної героїні, але її органами чуття обмацано і притулено до себе так багато всього живого і неживого, мікро і макро, що десь в глибині теплиться підозра: а чи не закохана вона, бува, у весь світ довкола? І не здогадатися до останку. Чого і вам бажаю.
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва