Роман відомої львівської письменниці Дари Корній «Місяцівна» - принципово відмінний від решти її книжок. Ми звикли бачити Дару Корній як авторку фентезійних текстів, де головними персонажами є боги, лісові духи тощо. У її новому романі діють звичайні люди: 19-річна дівчина-альбінос Тереза, яку кличуть Місяцівною, її мама Василина, дідусь Тарас і дядько Теодор. І на перший погляд здається, що це книжка про психічні розлади. Але тільки на перший погляд…

Дія в романі розгортається у наш час у Львові і в Сокалі Львівської області. У якийсь момент Тереза починає дивно поводитись. Одного разу в повню вона прокидається сама на сокальському кладовищі з кров’ю під нігтями й присмаком крові в роті. Вона не пам’ятає, як вийшла з дому і як дісталася на цвинтар. Коли історія повторюється, дідусь Терези, відомий психіатр, розуміє, що дівчина, вочевидь, хвора. Він поміщає Терезу до психіатричної лікарні, щоби там спостерігати за нею. Дідусь думає, що в дівчини – дисоціативний розлад ідентичності (в народі кажуть «роздвоєння особистості», і це неправильно, адже особистостей в людині може бути навіть до 20).

Треба відзначити, Дара Корній намагалася якнайповніше дослідити цю тему, спілкувалася з лікарями (про що свідчить післямова). В Україні поки що немає достойних романів про психічні розлади, позаяк тема складна, вивчати її треба роками. А висококласних психологів і психіатрів в Україні порівняно з Європою не так і багато. Теоретична база досить слабко оновлюється з часів Радянського Союзу. А втім, Дара Корній зробила спробу написати максимально правдоподібний роман, не будучи ані психологом, ані психіатром, але вочевидь, знайшовши лікарів, здатних просто й зрозуміло розповісти про складні речі. В цьому, власне, оригінальність роману «Місяцівна».

Але звісно, Дара Корній була би не Дарою Корній, якби не вивела цю історію в русло міфології. З часом у Терези та її близьких закрадається думка, що це не хвороба, а одержимість.

«У наших старих віруваннях існувало таке поняття, як дводушництво. Дводушники – це істоти, усередині яких перебуває одразу дві душі. Одна – Божа, та, котра дається від народження. Інша – чужинська, яка не має тіла, але потребує його… Лишень у повню він дістає владу над твоєю свідомістю, таку потужну, що ти не в силах анічогісінько пригадати. Повня – час, коли відчиняються ворота між світом мертвих і світом живих. Тож душі – і тих, кого не приймають у потойбіччі, і тих, хто не в силі повернутися до життя, – вільно пересуваються між світами».

Тепер читачам разом із персонажами доведеться розплутувати клубок пристрастей, щоби зрозуміти витоки цього дводушництва і шляхи боротьби з чужинцем.

Звісно, не обійшлось у романі без любовної лінії. Тут не просто кохання, а заборонене кохання. Персонажі мають подолати людський осуд, кілометри, що їх розділяють, щоби зрештою зрозуміти, що їхня доля – бути разом.

У цій історії є мудрий старий мольфар, який живе самотою в горах. Він заклинає стихію, лікує від різних хвороб, читає думки і передбачає майбутнє. Саме його присутність у творі робить текст глибоко філософським і дидактичним.

Звісно, деякі моменти запозичено, як-от: сцена, де Тереза в повню тікає з дому, нагадує таку саму сцену з фільму «Похмурі небеса», а уривок, де чоловік копає стіну в тюрмі й виносить під час прогулянки сміття, – відсилає нас до фільму «Втеча із Шоушенка». Однак усе це разом, і запозичене, й суто дарокорнієвське, роблять історію цілісною і неповторною.

Щоправда, історичні відомості я би скоротила. Їх забагато. В усіх тих персоналіях роду Потоцьких-Коморовських можна заплутатися, хто кому брат, сват, кум. Особливо якщо врахувати, що це не історичний роман.

Загалом, думаю, поціновувачам творчості Дари Корній сподобається її новий роман, трохи моторошний, наповнений натуралістичними описами і разом із тим заснований на міфологічних уявленнях українців. Але припаде він до смаку й любителям горору. А обряд екзорцизму – як вишенька на тортику.