Чимало письменників ведуть щоденники, занотовують пам’ятні моменти, події чи зустрічі, з яких із часом витворюються елементи художнього відтворення світу того чи іншого митця. Вирішив впустити читача у свої спогади і відомий в Україні та світі художник Ю. Лесюк у своїй книжці «Хроніки мандрів і мрій» (див.: Юрій Лесюк. Хроніки мандрів і мрій. Івано-Франківськ, 2015. 328 с.). 

         Ю. Лесюк – заслужений художник України, лауреат премії імені І. Труша, член Національної спілки художників України; працює завідувачем відділу малярства у Львівському коледжі декоративного та ужиткового мистецтва імені І. Труша.

Такий різновекторний чоловік зважився спробувати себе і в літературній творчості, написавши фрагментарні спогади про дитинство («Аромат червоних йон»), а також про свою юність, трудову діяльність та подорожі країнами світу («Хроніки мандрів і мрій»). Остання книга створює враження своєрідного географічного путівника, оскільки автор протягом цілого твору інформує читача про своє місце знаходження, про маршрут, яким можна до цього місця дістатися, про визначні пам’ятки чи споруди і навіть просто про менталітет тамтешніх мешканців та власні враження від нього. Починається його життєва одіссея із маленької батьківщини автора – села Ковалівки, що на Коломийщині. Надзвичайно багато тепла та ніжності, любові та щирості вмістив автор у розповіді про своє рідне село, яке він вивищує над іншими: «Хто там не бував, то може сміливо сказати, що не все в житті бачив і не всі духовні цінності осягнув», (с. 10) – стверджує автор. 

Одразу ж впадає у вічі майстерне відтворення місцевості, яке настільки деталізоване та панорамне, що мимоволі відчуваєш, ніби був там і бачив цю неймовірну красу, навіть більше, немов стаєш причетним до цієї безмежності. Безперечно, така віртуозність у відтвореннімісцевого колориту пов’язана із образотворчим мистецтвом, адже при зображенні пейзажів особливо відчувається все-таки рука і погляд художника. Ю. Лесюк своєрідним мазками передає могутню велич Карпат, зачаровує читача надзвичайними заходами сонця у далекій Канаді, величними картинами відомих художників вІталії, неозорістю Чорного моря в Одесі тощо, і ці описи настільки візуалізовані та динамічні, щопостають перед очима, як живі.

Автор описує свій довгий шлях до себе, починаючи від Одеського художнього училища до моменту, коли його картини отримали всесвітнє визнання, а він став відомим художником. Багато місця в книжці присвячено його перебуванню в Канаді, дехудожник-письменник готувався до своїх масштабних виставок (Ріджайна, Саскатун, Торонто). Письменник описує свої робочі будні у цій країні. Ці епізоди відтворюють своєрідні моменти із життя художника. Всім відома фраза, що «Художник повинен бути голодним». Здається, за таким принципом діяв і наш автор, описуючи своє перебування у не такій близькій Канаді, обходячись інколи на двох картоплинах, які були приперчені, як йому здавалося, найвишуканішою спецією – сіллю. Проте автор ніскілечки себе не жаліє, тривожні та важкі моменти обов’язково прикрашає справжнім українським гумором та дотепами.

Невимушена манера викладу, доступність у сприйнятті та відтворенні робить кожного, хто читатиме цю книжку, не просто читачем, а добрим товаришем та співбесідником автора. Ю. Лесюк не просто пише, а веде діалог, оскільки у творі є багато питальних речень(«Так, гори мають у собі притягальну силу, а може, там є поклади якогось магніту (c.22)?»), своєрідних міркувань та роздумів, які автор веде мовби-то з читачем. Насичена книга також приємними спогадами про відомих людей, таких, як Тарас Мельничук, Валерій Марченко, Василь Герасим’юк, Ярослав Стельмах та ін.Автор особисто був знайомий із цими людьми, спілкувався з ними у неформальній атмосфері, навіть мав нагоду розмовляти з видатним письменником Михайлом Стельмахом (навіть написав пізніше його портрет, який віддав родині письменника), тому зумів зобразити кожного не як «великого майстра», а передовсім як людину та особистість. 

Зі сторінок книжки автор постає як щирий патріот України. Практично повсюдно відчуваються любов до рідної мови, страх, що народні традиції, які плекалися століттями, просто зникають, а українці цураються свого коріння. «Ото ж чи знають ці перевертні-хохли, що їхні предки створили понад триста тисяч народних пісень, унікальних за своєю красою, хоч, на жаль (а може, на щастя), у переважній більшості журливих, таких, як і власна історія. Чи є ще в світі хоч одна нація, щоб могла похвалитись таким багатством?! І такою красою мелосу…»(с.79),–з жалем і тривогою зазначає автор.

Відчувається, що письменник любить подорожувати. Він об’їхав цілу Україну, відвідав найвизначніші її місця, але допитлива натура прагнула нових вражень. Він побував, як згадано, в Канаді, а також у Німеччині, Франції, Італії, Польщі, Болгарії, Росії, Латвії тощо. Кожна подорож для нього – це як чиста сторінка, на якій обов’язково він знайде, що зобразити та відтворити.

Кожен епізод у книжці іменується певною ключовою назвою, у якій закладений весь сенс оповіді; автор не нав’язливій у своїй розповіді, не намагається схилити читача на свій бік чи навіяти йому свою думку, у доброзичливій формі констатує факти, робить висновки, ділиться враженнями.

«Хроніки мандрів і мрій» – це, насправді, не територіальна мандрівка, а душевна, бо ділиться автор не тільки місцем знаходження тієї чи іншої країни, а власними відчуттями, ностальгійними спогадами та сентиментальними мріями. У кожного з нас є місця, де ми відчуваємо себе найближчими із собою, у такі моменти хочеться вірити, що недаремно все відбувається. Ю. Лесюк залишив клаптики своєї душі у кожній країні, яку відвідав, але натомість це воздалося йому в добротній горстці приємних та теплих спогадів, які і зараз, напевне, зігрівають спраглу до відчуттів душу віртуозного майстра пензля і пера.