Re: цензії

13.08.2018|Ніна Головченко
Про «Зайчикову книжечку» Івана Андрусяка
13.08.2018|Світлана Лупаренко
Мандри у казкову країну Шпалереон
08.08.2018|Ірина Фотуйма
На біржі поезії
03.08.2018|Ніна Головченко
ПроСТО вірші поета Сергія Пантюка – експериментатора і лірика
02.08.2018|Ігор Фарина, член НСПУ
Увага до деталі народжує образ
30.07.2018|Олеся Кізима
«Монстри, що живуть у шафах» і сила усмішки
30.07.2018|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Мисляча поезія Ірини Калинець
29.07.2018|Буквоїд
Валерій Калниш: Рекомендую “Герой імперії” Кендіса Мілларда та “Могилу Леніна” Девіда Ремніка
29.07.2018|Ірина Фотуйма
Серед думок – як серед янголів
28.07.2018|Наталка Позняк
«Сіра зона» нашого болю

Re:цензії

08.08.2018|14:04|Ірина Фотуйма

На біржі поезії

За кожним добрим поетом стоїть стіна, мурована власним досвідом, особистими перемогами та невдачами. Тому скільки б не говорили про спільність у тематиці, мотивах та образах, це лише елемент поверхового відтворення, а насправді, кожен поет творить індивідуальний простір, у який вкладає не тільки синтез вдало поєднаних слів, а власну душу.

Беручи до рук поетичну збірку І. Коваленка «Порив до небес»  (див.: Іван Коваленко. Порив до небес. Київ, 2012. 288 с) , одразу ж відчуваєш, що книжка написана душею, тому не може пройти повз і залишитись осторонь, оскільки кожен, хто читатиме її, може знайти щось для себе. Іван Коваленко (1919-2001) –український поет, педагог та дисидент радянського періоду. Усе своє життя був ревним прихильником та поціновувачем мистецтва: малював ікони, які у важкі часи вимінював на харчі, писав поезії. Але усе своє життя присвятив дітям, бо разом зі своєю дружиною упродовж свого віку працював учителем. Поет викладав і астрономію, і англійську, і німецьку, і французьку мови. Діти любила свого учителя, навіть тоді, коли І. Коваленка заарештували (1972 р.) і радянська влада опустилась до такого рівня, що почала допитувати дітей, то жоден із 140 учнів не видав свого учителя і не сказав нічого, що могло б його скомпрометувати. Творча доля І. Коваленка досить трагічна, оскільки багато ранніх творів загинуло під час Другої світової війни. Переважна частина творчого доробку зрілих літ втрачена через арешт та слідство. Під час арешту були вилучені всі до одного вірші Коваленка. Збірка «Порив до небес» є п’ятою у переліку його. У цій збірці вражає масштабність у тематиці, бо вона має широкий діапазон мотивів. Тут є і філософська, і інтимна, і пейзажна, і патріотична лірика. Автор об’єднав свої вірші у невеликі тематичні блоки, створивши своєрідну в’язку із поезій, які означені за окремим поетичним рядком.

Яскравий відблиск, який просвічується крізь усю громадянську лірику І. Коваленка – це його минуле, оскільки відомо, що автор був дисидентом радянських часів. У своїх внутрішніх переконаннях він залишався безкомпромісним та незалежним, не співпрацював із тоталітарним режимом, ніколи не був причетний ні до яких угрупувань чи партій, навіть і до сучасних. Тому така внутрішня розкутість, свобода у неосяжності думки та синхронність у відчуттях, дозволили поетові створити добротний цикл патріотичної лірики: « Я ще землю свою не пройшов всю від краю до краю, – Мене Бескид чека, і Дніпра, і Десни береги…Україно моя! До твоїх я грудей припадаю, щоб у тебе дістать ще хоч трохи і сили, й снаги…» . І. Коваленко завжди був оригінальним та непересічним, він ніколи не писав кон’юктурних віршів, а лише ті, які диктувало йому власне серце, тому, можливо, саме така незалежність та відчуженість спричинились до арешту поета. Будучи ув’язненим (упродовж трьох років у таборах суворого режиму), автор часто спілкувався із І. Світличним; у нього є навіть поезія, присвячена йому: « А може, буде все не так. Як стане більшим переляк, то нас повісять з переляку. Для мене це велика честь, але у мене сумнів єсть – чи витрима одна гілляка.». Радянська влада внутрішньо відчувала безпосередність та категоричність І. Коваленка, тому вважала його небезпечним та шкідливим для режиму.

Понад усе поет любив свою дружину, майже вся інтимна лірика у згаданій збірці присвячена їй. У своїй дружині автор бачить як і вірного друга, мудрого порадника, так і вірного союзника. На деяких віршах стоїть присвята «дружині», на інших вона відсутня, але практично вся любовна лірика сповнена ніжних та трепетних почуттів до коханої: « А я іду крізь кривду і наругу, незломлений, не зрадивши мети. Усе згубив…Лишилась тільки ти. Та ще печаль нескошеного лугу».  Єтільки деякі сентиментальні поезії, написані на зразок українських романсів, які не стосуються особистого життя поета, а є тільки відлунням та реакцією на болісне сприйняття подій: « Ти пішла. Нема тебе і досі. Ти пішла, і тане твоя тінь. Тільки вітер здалеку доносить музику осінніх шепотінь ». Таку щирість та ніжність, яка простежується практично у всій інтимній ліриці, могло викликати тільки справжнє почуття. Разом зі своєю дружиною Іриною І. Коваленко прожив довгих 62 роки, під час яких їм довелося зазнати багато втрат та перемог. Напевно, доволі важко вмістити такий великий пласт життя у кількох віршованих строфах, але поетові вдалося зробити це настільки майстерно, що в глибині поетичних рядків прочитується ціла історія великого кохання.

Ліричний герой у цій збірці різний: він може бути і затятим бунтарем, і ніжно-сентиментальним романтиком, і глибоким філософом. Філософська поезія І. Коваленка, ніби шухляда із подвійним дном, де на перший погляд автор говорить про буденні речі: горщик із квіткою на вікні, сонячний промінь, що пробирається крізь фіранку, неминуче настання осені. Проте, якщо відкинути кліше реальності, заглибитися в інший вимір, то там можна знайти зовсім незвичайні речі, які і є тим епіцентром, із якого поет черпає енергію: « Сьогодні знову пада сніг, Пливе туманом в далині, Моїх загублених доріг Не відшукати вже мені…». Мислити образами, відчувати внутрішньо на смак емоції і зважувати на душевних вагах значення кожного слова – це той спосіб, якими творить свої поезії І. Коваленко. Під його пером оживають навіть не одухотворені предмети та речі – чого лиш вартує його пейзажна лірика: « Це осінь…Я знаю, відчув її вдачу, Вона, підкрадаючись, тихо ступа, Я вчора проходив під в’язом і бачив, Як перший листочок, кружляючи, впав»  або «День догоряв хризантемно і айстрово, Захід зойкнув і тихо поблід. А якомусь незнаному майстрові Змалювати хотілося лід».  Поет експериментує з буденністю, кидає виклик усталеним формам існування і надає своєму голосові нового втілення.

Ніколи не був байдужий І. Коваленко не тільки до поезії, а й до її носіїв. На сторінках своєї збірки він розмірковує над призначенням поета у світі, над його місцем у неспокійному вирі життя і доходить до висновку:  «В поетів притулок – петля або куля, Короткий їм вік накувала зозуля. Страшенно короткий, та довге життя. Щороку, щоліта колоситься жито; Поети, як жито, лишаються жити. Естети ідуть в небуття».

Страшенно важко залишатись байдужим до життя, яке ти не просто проживаєш, а ще й осмислюєш. І .Коваленко взяв на себе відповідальність поділитися з нами своїм баченням світу, а навіть деякою мірою ідеалізувати його до власне вимріяного рівня. Чи потрібно ставити собі планки у процесі творення прекрасного? Певно, що так, бо саме тоді відчуватимеш задоволення у процесі їх руйнування.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери