Re: цензії

13.08.2018|Ніна Головченко
Про «Зайчикову книжечку» Івана Андрусяка
13.08.2018|Світлана Лупаренко
Мандри у казкову країну Шпалереон
08.08.2018|Ірина Фотуйма
На біржі поезії
03.08.2018|Ніна Головченко
ПроСТО вірші поета Сергія Пантюка – експериментатора і лірика
02.08.2018|Ігор Фарина, член НСПУ
Увага до деталі народжує образ
30.07.2018|Олеся Кізима
«Монстри, що живуть у шафах» і сила усмішки
30.07.2018|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Мисляча поезія Ірини Калинець
29.07.2018|Буквоїд
Валерій Калниш: Рекомендую “Герой імперії” Кендіса Мілларда та “Могилу Леніна” Девіда Ремніка
29.07.2018|Ірина Фотуйма
Серед думок – як серед янголів
28.07.2018|Наталка Позняк
«Сіра зона» нашого болю

Re:цензії

29.07.2018|14:13|Ірина Фотуйма

Серед думок – як серед янголів

Коли книги стають духовною їжею, творчість – основним способом існування, а слово зброєю і захистом, тоді ти можеш впевнено відчути себе частинкою великого Всесвіту.

Певно, під таким гаслом живе Юрій Ананко, український письменник та перекладач. Видається моментами, що доки література тримається на плечах таких відчайдухів, як згаданий письменник, то за неї нема чого хвилюватися. І справді, книга цього письменника із, здавалося б, досить буденною назвою «Книга радости» (див.: Юрій Ананко. Книга радости. Чернігів, 2017. 192 с.) містить у собі своєрідний життєвий пазл, який письменник намагався вклинити у такий непостійний та непередбачуваний життєвий потік. Своєрідні автобіографічні фрагменти, глибокі роздуми, літературні міркування та безліч чуттєвих і доволі інтимних листів – це той простір, де блукають думки письменника.

З першого погляду книга видається перенасиченою різноманітними одкровеннями, але це тільки на перший погляд, бо коли читаєш далі, то розумієш, що це не просто щоденникові записи чи спостереження, а глибокі роздуми і над власним життям, і над долями багатьох. Ю. Ананко багато пише про враження, миттєвості схоплення побаченого і відчуття свободи у власних міркуваннях. Моментами стає соромно за себе, бо не помічаєш речей, які творять наш безмір; хай це шлейф першого снігу, проблиск сонця після довгого холоду чи просто посмішка незнайомого дитинчати на вулиці. Ця земна тривіальність обіграна письменником як вища матерія існування. У білизні першого снігу він бачить чистоту та непорочність, у промінні сонця – надію та віру, а в посмішці дитини – прихильність та щирість, якою володіють лише діти. Тому, імовірно, через це у книзі письменника дуже багато епізодів, пов’язаних із дітьми, переважно дівчатками, бо Ю. Ананко вважає, що саме жінки є носіями тієї краси та гармонії, які здатні рухати земне існування вперед: « Жінка в моєму житті – то не матерія, а ідея, якщо вільно мені послуговуватися платонівськими категоріями », – стверджує Ю. Ананко. Цю істину він намагається донести до своїх потенційних читачів, тому на сторінках його книги так багато жіночих постатей, навіть не завжди знайомих і просто пересічних жінок, які захоплюють письменника своєю присутністю, посмішкою чи навмисно спровокованою і заздалегідь передбачуваною поведінкою. Враження, які справляють жінки на письменника, схожі на емоційне розгублення, автор намагається зафіксувати свої відчуття, і кожного разу йому здається, що жінка, яку він зустрів є особливішою за попередню: «Вона є не тому, що є я, а я є тому, що є вона», – робить висновок автор. Чого варті чуттєві листи до обожнюваної ним Валентини, що містять своєрідну душевну сповідь автора, який переконаний, що ця жінка несе в собі своєрідний сплеск енергії та натхнення: « Вона викликала в мені не бажання, а ніжність…». Як мало і як водночас багато означають мимовільно кинуті фрази, які мережать у собі глибинний сенс! Багато жінок є у «Книзі радости» Ю. Ананка, але кожна із них має своє місце в пам’яті автора. Цікавим видається те, що автор не заперечує свою присутність в оповіді, він і є головним оповідачем і героєм книги, а ще затятим і ревним поціновувачем творчого ремесла: « Не знаю, чи література – то тільки можливість рятуватися в цьому світі, чи, може, я вже інакше не вмію жити». Момент створення чогось нового: поезії, запису чи навіть слова прирівнюється письменником до моменту створення чогось такого, від чого обов’язково стане легше дихати, легше жити. « Щоразу, коли знаходив якесь нове слово, епітет, нову фразу, завжди радів тому, мов дитина новій іграшці, навіть знаючи про те, що, можливо, через кілька днів ту фразу перекреслю», – зізнається автор . Одержимість творчістю та внутрішня розкутість дозволяють письменникові бачити більше, аніж звичайні люди, бо дивиться він не на тіла, а на душі.

Центральним місцем у книжці є листування Ю. Ананка із В. Кашкою, К. Москальцем, І. Расюком, Н .Сологуб та з багатьма іншими. Ці листи – це не просто інформативний центр про події чи ситуації, а розлогі філософські роздуми над життєвими примхами. Ось фрагменти листа до письменника В. Кашки: « Мої сподівання дуже часто всього лише мильна булька, яка, щоправда, веселково міниться перед тим, як лусне ». Або: « Відмова від боротьби з обставинами, прийняття життя таким, яким те є, – чи ж не найдієвіший спосіб отієї боротьби, і то спосіб найтолерантніший, бо агресивний тільки до себе самого?..». Такі невеличкі вкраплення у звичайний елемент епістолярію робить його зразком художнього чтива. Чи розраховував автор на те, що його листи, які мали б мати приватний характер, стануть публічним форматом читання? Видається, що так, бо тут філігранно й майстерно підібрані фрази, доволі вміло відточено кожне слово, витримано певний ритм і головне – збережено суть. Усе це могло бути зроблено лише з метою подальшої реалізації написаного.

«Книга радости» – це справді та безпідставна радість, яку так часто намагаються знайти люди і яку так часто гублять у хаосі незреалізованих бажань. Тому так важливо вміти зберегти в собі хоч невеличку горстку наївності, яка була б своєрідним пристанищем для душі. Свій прихисток Ю. Ананко бачить у радості, а цю радість він ховає у книгах, тому ділиться з нею зі всіма, хто може її почерпнути. Книжка настільки світла і тепла, що вчить не тільки дивитися, а й помічати, не тільки слухати а й дослуховуватись, і головне – не тільки любити, а й цінувати…

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери