Re: цензії

У новій книзі відомої української авторки зібрані оповідання різних років написання. Вони не однакові за настроєм та локаціями, але у всіх її історіях живе віра, надія та любов. Це саме те, чого потребує кожен із нас для спокою та гармонії, для душі. Недарма прозу письменниці називають терапевтичною. Бо ж вона дає сили пережити життєві складнощі, віднайти правильні відповіді на поставлені запитання, уявити себе героєм, не втрачаючи зайвих зусиль.

Міла Іванцова — насамперед відома для читача життєвими романами, які, мов улюблений серіал, переглядаєш знову та знов, ототожнючи себе із книжковими персонажами. Гортаєш сторінки, захоплюєшся, а потім із сумом прощаєшся, очікуючи продовження.

«Родовий відмінок», «Живі книги», «Ключі від ліфта», «Сердечна терапія», «Вітражі», «Я тут живу», «Гра в паралельне читання» - ці та інші твори знайомлять нас із життям, що ніби проходить на сусідній вулиці. Просто та зворушливо, лірично та детально, чесно та відверто.

А збірка оповідань — то був новий для мене формат творчості Міли Іванцової. Я з трепетом перегорнула обкладинку та, затамувавши подих, знайомилась. Але книга, як і попередні, чудова.

Написана у поїзді, в аеропорту, в дорозі, розповідями сусідів по купе та бармена з маленької кав´ярні аеропорту «Київ». Ні, звісно, є й інші локації та інші оповідачі - спостерігач за життям Володимир, письменниця, що працює у ніч Святого Валентина, зраджена дружина Світлана та ще не один герой та героїня. Але таке відчуття, що ти їх зустрів десь у вихорі життя в дорозі між точкою А до точки Б й ніколи більше не побачиш. Вони тобі розповідають так щиро та відверто, що ти думаєш собі: «А може і їм розповісти свою історію?» Сідаєш розказувати подумки, а потім вголос, а тоді розумієш - потяг уже поїхав, ти на пероні, а з тобою лише скринька. «Скринька з оповідками».

Недарма прозу авторки вважають терапевтичною, цього разу вона ще раз це довела. І думаю, вчинить так не один раз. Чекаю нових зустрічей.