Re:цензії

06.02.2018|07:11|Тетяна Дігай, Тернопіль

Ще одна тиха драма, або Vivat Гіменею

Богдан Лепкий. Під тихий вечір:повість-казка.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. – 360 с.

 

Прозова повість Богдана Лепкого «Під тихий вечір» побачила світ ще за життя письменника; її було видано 1923 р. у Лейпцігу з монографічною передмовою професора Василя Симовича.   Згодом твір  перевидавався: 1953 р.  у  Вінніпезі, з передмовою доктора Леоніда Білецького; 1997 р. у Києві, за редакцією  Федора  Погребенника; 2017 р., до 145-річчя від дня народження письменника, у Тернопільському видавництві  «Джура» (головний редактор Василь Ванчура).

Найновіше видання  вийшло друком  у Тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» (головний редактор – Богдан Будний, літературний редактор – Ірина Дем’янова).

На час написання повісті, про яку мова у цій рецензії, Богдану  Лепкому ще не виповнилося піввіку, він мешкав у Німеччині, де викладав українську літературу при посольстві УНР у Берліні. На той час він вже був визнаним автором більше  десятка збірок поезій, відомого вірша «Журавлі»,  багатьох збірок оповідань та науково-популярних нарисів.  Однак основні твори, що принесли йому визнання світове, як «Сотниківна», «Крутіж», цикл історичних повістей про гетьмана Івана Мазепу: «Мотря», «Не вбивай», «Батурин»,  ще не були написані.

Як прогресивно мисляча людина, як громадський і суспільний  діяч, Богдан Лепкий важко переймався історичними реаліями,  що на той час були вельми актуальні:  розпад двох імперій,  катастрофічна поразка національної революції через відсутність єдності, втрата історичного шансу відновити державність, загострення українсько-польських  стосунків. У повісті  художньо зреалізувалися його роздуми, світовідчуття: «Націоналізм – це не простір і не час, не уявлення, а поняття, це відома нам сила, з якою треба числитися…».  До слова, тема співжиття польської шляхти й української інтелігенції   цікавила також Івана Франка, Осипа Маковея, Ольгу Кобилянську.

Прозова повість «Під тихий вечір»,  за жанровим визначенням  самого автора – казка. Письменник прагнув довести,  що можливі ідеальні стосунки між панами й селянами, між поляками та українцями,  котрі належать до різних соціальних груп суспільства. Прозаїк вибудовує взаємини героїв повісті майже за Біблією: любов до ближнього, гармонійні взаємини, що не залежать від національності та майнового  статусу; вельми відчувається, що   для письменника ця проблема  важлива. «Світ реальний, а ми романтичні. І в тім наша біда!» – говорить письменник, насамперед, самому собі. Погодьтеся, що наведені нижче життєві максими, котрі  Богдан Лепкий вкладає в уста героїв повісті-казки  мало подібні до казкових: «Треба звикати до блискавок і громів. Без них не обійдешся в життю», «Нещастя, звичайно, заскакує нас знічев’я, як злодій, який входить у хату не в білий день, а в темну ніч»,  «В рахунку життя милосердя це плюс, або мінус; плюс для тих, що творять милосердні вчинки, мінус для тих, що їх приймають», «Як будеш солодкий, то люди тебе злижуть», «Мабуть, і птах почуває себе краще на сухій гілці, ніж у золоченій клітці», «Не хваліть дня, заки звечоріє», «Під вечір не видно стежок, можна легко спотикнутися».

Отже, ця письменникова ідея-ілюзія є основним моральним матеріалом, з якого виліплений позитив  основних  героїв повісті. Особливо це впадає у вічі, коли автор змальовує  благі наміри графині, котра сповідуючи модний гуманізм, налаштована поліпшити життя  українським селянам, при збереженні економічної та  правової залежності від пануючого класу, «щоб був, як то кажуть, і вовк ситий, і коза ціла».

Родовита полячка, графиня,  донька ліберального, але збіднілого шляхтича,   наслідувала маєток у  Паньківцях, мудрим господарюванням  звільнила його від боргів  і запланувала  соціально-економічні реформи, аби жити «у вдоволенні собою, в гармонії між принципами й ділами».  Головним провідником своїх прожектів графиня вибрала молодого освіченого українця  Хмелинського. Ці та інші сюжетні галузки  ілюструють бажання  ідеалізувати народжені  уявою  автора моральні постулати, хоча, буває, він сам собі перечить, визнаючи, що «дійсність від уяви буйніша».

Назва повісті «Під тихий вечір» гейби символізує затишну атмосферу різдвяного свята, яким повість закінчується; з іншого боку, – це «тиха драма» інтимної історії  головних героїв – графині та доктора,  котрі попри  поважний вік і набутий життєвий досвід , зберегли одне до одного у своїх  душах глибокі й щирі почуття, що допомагають їм нарешті знайти спільну мову. До речі,  монологи, діалоги, змагання протилежних думок різних персонажів на щорозмаїтіші теми, в яких направду відлунюють думки самого Богдана Лепкого,  актуальні й дотепер. Уважний зацікавлений читач оцінить  насиченість тексту повісті афоризмами, що включають і логіку, і чуттєві враження, і навіть межові ситуації: «Одні шукають правди і не знаходять її, другі не шукають і живуть по правді», «Хто в молодих роках не слухає серця, тому в пізніших і розум не поможе», «Еротика річ людська і не найгірша з усього. Молодість має свої права, яких поневолювати не вільно», «Мужчина світом править, а жінка мужчиною».

Приверне увагу  читача оригінальне  архітектурне плетиво  твору – повість у повісті,  коли головні герої у формі інтелектуальної гри (доктор розповідає графині сюжет твору, що він нібито пише), обговорюють події свого минулого, як події чийогось іншого життя, а насправді, згадують своє власне. Конструкція повісті  поєднує різні   періоди з життя головних персонажів:  це і  шлюбний мезальянс  батьків графині Христини, що  нікому з родини не приніс щастя; це і похідний від нього, але насправді, головний ракурс сюжету  – несправджене кохання самої графині й доктора, котрий замолоду  працював гувернером у графській сім’ї; це й авантюрні вчинки майже карикатурного персонажу  –  шляхтича Адольфа; далекий родич графині, підстаркуватий молодик шукає аби якої, та багатої нареченої: «Граф Адольф умів говорити, особливо на теми, які не вимагали справжнього знання, умів плавати по спокійній і неглибокій воді… Він цілий вечір грав ролю Вертера і Гамлета в одній особі і це, розуміється, йому ніяк не вдавалося, виходило щось таке, ніби  Дон Кіхот в іншім костюмі й серед змінених декорацій, Дон Кіхот у Паньківцях».

Під ситуативно-предметний план зображення письменник паралельно підводить план  символічний. Ось до прикладу, образ головної героїні настільки насичений всіма можливими достоїнствами, що направду більше скидається на символ, а ніж на живу жіночу натуру! У фіналі повісті графиня Христина благословила свою племінницю, «граф’янку» Марію та агронома Хмелинського на одруження.  Знову мезальянс, але на цей раз віжки кохання міцно тримає  Гіменей – жанр казки вимагає happy-end-у!

Проте нарація  прозаїка  від  гіперболічної кількості  positivus  не стала більш містичною, як того вимагає стилістика  символізму,   а лишилася,  не зважаючи на жанрову підказку-казку, реально-прозоро-зрозумілою.    Вибудовуючи   на цій парадоксальній основі вельми  незвичну для тодішнього суспільства сюжетну фабулу, письменник сливе прагнув уникнути голої тенденційності,  він  талановито вималював художню тканину повісті тонкими ліричними фарбами і наситив життєвою філософією,  що, зрештою, для нього є природним даром: «У тім-бо то й штука, прошу пана доктора, штука не вдавати пана, а бути паном»,  «Скучні люди нагадують опілля восени, коли збіжжя звезене, нове ще не зійшло, і тільки ворони над нивами літають і каркають».

Стосовно мовної специфіки прози письменника, то найкраще про неї сказано у видавничій анотації: «Текст подано за сучасним правописом зі значним збереженням лексичних, фразеологічних, морфологічних особливостей, притаманних мовленню письменника й характерних для галицької говірки періоду написання твору».

Майстерна, читабельна повість-казка Богдана Лепкого пропонує  значний матеріал для посутньої розмови про складні проблеми взаємостосунків польської та української націй-сусідів,  про роль художньої літератури в розкритті цієї тематики. Мистецтво слова письменника розгортає художню картину і силою емоційного впливу, спричинюється до поширення  вічних гуманістичних істин: «Правдивої християнської любові дуже мало на світі. І звідти наша біда, бо весь християнський світогляд побудований на любові. Вона для людей, як сонце для рослин, а милосердя, як роса. В сонці збіжжя й овочі дозрівають, а в любові – добрі і гарні діла».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери