
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Прощай навіки, принце України!
Литовченки Т. і О. Принц України: історичний детектив / Тимур і Олена Литовченки ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2017. — 316 с.
«Я – син гетьмана України, спадкоємець його слави, послідовник у справах. Я з гордістю ношу цей титул, іншого мені не треба». Він розумний, проте наївний. Він привабливий, проте самотній. На нього полюють спецслужби кількох країн. Навіть його особистий секретар.
Тимур і Олена Литовченки визначили свій роман «Принц України» історичним детективом, бо показали в художньому творі свою авторську версію загадкової смерті одного з лідерів українського руху в еміграції, палкого патріота України – гетьмана Данила Скоропадського.
Дискредитувати активну антибільшовицьку еміграцію – головне завдання вищого керівництва країни «людожерів». Адже без співчуття й підтримки діаспори, розпорошеної всіма континентами, пригноблена комуністами Україна остаточно втратить надію вибороти свободу. Тож робочий день їхній, агентів СРСР, ненормований: ану скільки цих негідників розвелося – гетьманці, націоналісти, багряністи, петлюрівці, бандерівці. І не мовчать же – пишуть, публікують, промовляють, із відомими політиками західними зустрічаються. Усе про незалежність України їм болить… І роблять радянські вбивці свої темні справи. Інколи чужими наївними руками.
У вигнанні Павло Скоропадський започатковує гетьманський рух, який пізніше очолює його син Данило. Дипломатичні здібності гетьманич проявляє під час заокеанської подорожі до громадських організацій США та Канади для отримання коштів. Американська громада захоплена його патріотичними промовами, просякнутими закликами до єднання всіх розсіяних цілим світом українців. Деякі часописи відрядили своїх кореспондентів для постійного супроводу української делегації і відстеження кожного виступу й кожної зустрічі знаменитого гостя, серед яких було й ділове побачення з відомим на весь світ Генрі Фордом.
Данилові тужить за простим щастям – кохати й бути коханим. Привабливий і інтелігентний, спортивний і одягнений зі смаком, він подобається жінкам. Ним захоплюються, у нього закохуються. На фуршетах і бенкетах, гостинах і вечорницях багато гарних дівчат, але жодна з них не торкається серця гетьманича. І хіба знав він сам, що справжнє кохання запалить у ньому, п’ятдесятилітньому, на двадцять років молодша балерина Олександра Тимченко? Із цього й починається трагедія.
Один із них, персонажів, знає більше за інших. І не лише тому, що обслуговує британську та американську розвідки. Порфирій Силенко – сумлінний секретар, найближча для гетьманича людина, майже друг – єдиний свідок щирого кохання свого шефа і своєї племінниці.
Військове минуле Силенка переслідує його все життя – кожен прожитий день очікує він неприємних сюрпризів і наслідків. Інтернований по завершенні Другої світової війни в Італію, виправданий Нюрнберзьким трибуналом щодо скоєння військових злочинів проти світу та людяності, проте не має Порфирій Силенко бажання проїхатися червоними сибірськими снігами й мусить погодитися на принизливу шпигунську роль і жити. Саме крізь спогади й роздуми цього колишнього вояка армії УНР і Добровольчої дивізії СС «Галичина» і розплутує читач політично-життєві інтриги.
Ще в підлітковому віці, коли він спостерігав за церемонією зміни варти біля кабінету батька, Данило зрозумів, якою небезпечною є їхня справа. Обережність – його щит. Та чи захистить вона гетьманича від інтриг іншої жінки, якій він, може, й обіцявся?
Перехоплені любовні листи. Палкі ревнощі покинутої коханки. Плітки, у які так легко вірять розумні чоловіки. Злочинна діяльність агентури радянської імперії. Запізніле каяття й загадкова смерть...
І самотня, не визнана Богом і світом дружина, наречена-вдовиця останнього українського гетьмана Олександра Тимченко усю силу свого кохання покладе на виховання сина «гідним його батька, гідним роду Скоропадських».
Цей роман про людей без права вибору, про красну мову зброї та отрути, про безвихідь співчутливого шпигунського серця, про підступність дружньої поради й силу жіночих ревнощів, про короткі й довгі зіпсовані життя.
Хронологічну канву фактів автори огортають художнім наративом. Тому за стилем написання роман нагадує адаптований для масового читача підручник з історії, якщо не зважати на діалоги. Навіть є довідкові дані – хронологічна таблиця в додатку і примітки з авторськими поясненнями на сторінках. Тож старшокласники можуть розпочати підготовку до ЗНО з прочитання «Принца України».
Автори перемішали глави, мов колоду гральних карт. То відсилають читача до Канади 1977 року, то до Європи 50–х років. То описують події Другої світової війни, а то й Жовтневої революції. А нанизати намистинки послідовно пропонується вже читачу самостійно.
І наостанок. Данило Скоропадський забороняв називати себе принцом (а його так і називали під час візиту до США й Канади). Воно і правильно. Бо монархічні традиції козацьких гетьманів ніколи не приживуться в Україні.
Коментарі
Останні події
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025