Re: цензії

23.10.2017|Ігор Ольшевський
«Против рожна перти, против хвиль плисти…»
21.10.2017|Антоніна Мовчун, канд. пед. наук, заслужений вчитель України
Які вони, роси над Росавою?
20.10.2017|Світлана Бреславська
Нація нізвідки: непримарна небезпека
19.10.2017|Ігор Астапенко
Восьмикласниця стукає в літературні двері
17.10.2017|Володимир Півень
Правдиві казки про світ і тебе в ньому
Роман, на який всі чекали
16.10.2017|Інна Долженкова
«Ультрас» поза трибунами
15.10.2017|Буквоїд
«Шарлатовий» роман Готорна
15.10.2017|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Гартування серця
13.10.2017|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ
Гартування серця
Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

11.10.2017|08:00|Юлія Юліна

Альтернативна Україна, або Ілонові Маску навіть не снилося

Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач. Львів: Піраміда. 2017, - 146 с.

 

Уявіть собі людину, яка замість серця має щось подібне до цок-цок годинника і мусить щовечора заводити себе ключиком! Український письменник Петро Яценко це уявив. Він вирішив написати стімпанк-роман і змоделювати ситуацію, коли людство освоїло механіку і технології парових машин, ба навіть створило механічне серце. Це такий собі альтернативний варіант розвитку суспільства, альтернативна Україна тих часів, коли видатного канадсько-американського інженера-винахідника Ілона Маска не було навіть у зародку.

 

Роман Яценка “Нечуй. Немов. Небач” - не просто гра слів. Це художня обробка біографії відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького, тож практично всі персонажі, головні й другорядні, — цілком реальні люди.

 

Отже, персонажі:

 

Нечуй — Іван Левицький. Насправді дуже навіть “чуй”. Попри те, що має механічне серце (як так сталося, що в його грудях з´явився цей диво-механізм, читайте в романі), він надзвичайно чуйний, лагідний, здатний на справжні почуття до жінки, до друзів, до Батьківщини. Його доля не була легкою, вона була сповнена болю, переживань, страхів, безперервної боротьби. Але все ж він був щасливим, бо мав тих, кому був небайдужий.

 

Немов — це те, що донедавна називали “нестандарт”. Наталі займається кінним спортом, вдягається як чоловік, при цьому любить чоловіків і пропагує вільні стосунки. Вона не з тих, хто мріє про заміжжя. Немов — вільна, і цим дратує жінок, найбільшим щастям для яких є стояння біля плити з понеділка по суботу, а в неділю — виходи “в люди” в гарних сукнях і коштовних прикрасах.

 

Небач — антагоніст Нечуя, найогидніший персонаж із усіх. Сліпий (в усіх сенсах) фанатик імперії, для якого немає більшої радості, ніж облизувати чийсь владний чобіт. Добро, як відомо, завжди перемагає зло, тому зрештою намагання Небача встромити всім свій “російський дух” вилазить йому боком.

 

У тексті читач зустрічає й інші відомі імена того часу: Пантелеймона Куліша, Михайла Грушевского, Миколу Лисенка, Сергія Єфремова тощо. Щоправда, є й вигадані. Галицькі опирі. Ось як про них розповідає автор:

 

"У салоні в підвалі кам’яниці на площі Ринок, де під стелею висів дим, а за круглими столами сиділи розмаїті типажі, компанія з шістьох чоловіків грала в карти. Світло падало згори від світильника на довгому шнуркові, що його можна було сувати вверх і вниз залежно від потреби. Через таке світло добре було видно тільки повехню дубового стола, подряпану й залиту деінде пивом, видно було шкіру потилиць, що просвічувала крізь рідке волосся гравців та їхні руки, що масними пальцями тримали потерті віяла карт. Їхні фігури та пози ховалися в тютюновому диму та напівтемряві. Посеред столу поміж кухлів з пивом лежав розхристаний відбій та “банк” із монет та купюр, зовсім невеличкий. Гравці мали червоні м’ясні обличчя торговців середньої руки і вбрані були назагал хоч і небідно, але одяг на них лежав незграбно, наче піджаки на тюленях. Говорила компанія гучно, особливо пожвавлюючись, коли черговий гравець показував свою карту".

 

Тепер ви знаєте, як відрізнити галицького опиря від звичайних людей :) Крім того, автор розповість, де живуть душі цих типів, і ви дуже здивуєтеся.

 

Час і місце дії:

 

Автор показав Київ, Львів і трохи Польщі на межі XIX – XX століть. Причому міста вийшли досить атмосферними, читач ніби опиняється там і тоді, десь поруч із Нечуєм.

 

Сюжет:

 

Із роману ми дізнаємося про дитинство Івана Левицького, про його родину, про те, де і як він здобував освіту, чим заробляв на життя, як став Нечуєм, із ким дружив і кого кохав. Твір проливає світло на деякі “темні” сторінки біографії письменника, що стосуються особистого життя.

 

Усе це відбувається на тлі бурхливого науково-технічного прогресу. Парові мобілі та сільськогосподарська техніка, механічні комахи, пістолети, вбудовані в парасолі.

 

Треба сказати, автор перелопатив безліч джерел, проаналізував і виділив найцікавішу інформацію, яку помістив у невеличку книжечку. І вона легко читається через обраний Яценком жанр кінороману, характерними рисами якого є:

 

* акцент на дії. Автор не циклиться на деталях, не дає зайвих описів, не обтяжує текст філософствуваннями. Кадри швидко змінюються, читач разом із персонажами рухається в часі і просторі, то вперед, то назад, то у Київ, то у Львів. З такими подорожами не знудишся.

 

* короткі діалоги, проста розмовна мова. Причому мова виступає засобом характеристики персонажів. На сторінках роману вони говорять українською, російською, польською, вживають галицизми.

 

* тонкий гумор.

 

* наявність любовної лінії (куди ж без неї?), яка додає тексту драматизму.

 

Наприклад, у Яценка ви можете знайти досить відверті еротичні сцени. Як-от:

 

“Мені подобається, коли ти такий безпорадний! – Немов прив’язала зап’ястя Нечуя чорними стрічками до бильця великого ліжка і поволі розстібала ґудзики на його сорочці, сидячи верхи на Нечуєві в самих шовкових панчохах, панталонах та розхристаній блузці. – Я наче годинникарка! А ти – мій механізм! Мріяла тебе відремонтувати! А це мій трофей! – здерла з Нечуя сорочку. – Я вберу її завтра ж. Це так модно тепер: ходити в чоловічих сорочках замість блюзок під жакети! А ще модніше в тих, які жінки знімають зі своїх коханців! – вона розстібала застібки на ременях шкіряної портупеї, яка охоплювала груди Нечуя, гладила його шрам та металеву кришечку над серцем:

– Холод! Цей метал! Він так мене хвилює, Нече! – вона на мить приклала вухо до його грудей: – О, Господи, як воно цокотить! Наче кіт муркоче!

Іван відірвав руки від слабкої прив’язі та схопив Немов у обійми:

– До найменшого трибу та гвинтика це металеве серце кохає тебе, Нем! Кохає, хоч не може кохати!

Вона стягнула з себе смішні панталони – під ними виявилася конструкція, зроблена з сірих блискучих смуг металу, що охоплював стегна і закривав лоно Немов.

– Мій батько хоч і патякає про вільну любов, але ж віддав ключ від цього “поясу вірності”, – вона показала на метал, – служниці! Мушу просити в неї щоразу, як припече до вітру!

Іван зірвав ключ зі своєї шиї:

– Це пасує до серця і до бджоли ребе Нахмана. Чи підійде до тебе?..".

 

Загалом текст вийшов досить візуальним. До того ж, усі ситуації природні. Втім, як і персонажі. Власне, у цій книзі є все, що ви хотіли знати про Івана Нечуя-Левицького, але боялися спитати.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери