Авторка звернулася до актуальної тематики – знищення євреїв під час Другої світової війни. Ширше – важливість уміння співжиття з іншими людьми. «Жити з іншими людьми – це як вправно танцювати вальс: ти то наступаєш, то відступаєш, бо так домовилися танцювати, і в житті ти чи сам чимсь поступаєшся, чи хтось тобі, і тоді є добре...».

Тетяна Пахомова достатньо повно описує побут євреїв, а саме: родини ювелірів Зільберманів. Згадуються три покоління: старші – Аарон та Циля, далі – Яків та Естер, а також брат та сестра – Давид і Міріам. Письменниця скрупульозно і з любов’ю та ніжністю відтворює автентичні побутові риси: єврейські страви (цимес, хелзль, гекахте лебер, форшмак, монелі, хала), свята (Суккот, Шаббат), звичаї. Підкреслюється, що в родині панувала атмосфера сімейного затишку та любові. 

Вустами героїв Т. Пахомова розкриває перед читачами віковічну мудрість людства: душа тварини і душа людини, значення віри («Людина без віри – як перекотиполе: несе його вітром хтозна-куди, і всяке сміття на нього намотується»; «У людини можна забрати все: будинок, врожай, скарби, сім’ю – все-все, крім віри. Вона допомагає вистояти і не втратити людську подобу й розум»), як треба жити.

Ідея роману – зіставлення народів (етносів): українців та євреїв, а також  поляків, росіян. При цьому Тетяна Пахомова відзначає багатонаціональність довоєнного Львова, що яскраво ілюструється згадкою базару: «Взаємне бажання вигоди стирало мовні бар’єри, усі мали базове знання польської, єврейської, української, легко переходили з мови на мову». Виділялися лише росіянки, які не розуміли, чому тут не говорять російською. Смисл приховується у питанні Давида: «...ми такі різні, як брати одного батька?».

Для розкриття повноти світу етносів в роман вводяться додаткові елементи у формі притч, жартівливих оповідей і навіть лайки.

Притчі, вкраплені в роман, майстерно та ненав’язливо тлумачать істини буття (люди в «гонитві за досяжним і недосяжним навіть не задумуються, яке блаженство криється в простих речах»), дають відповідь на дражливі питання (чому, коли люди стають багатими, вони не бачать бідних? чи треба людям знати своє майбутнє?).

Подеколи письменниця схильна до деталізації, але це лише додає об’ємності оповіді, наприклад, при змалюванні розмаїття наживки для риболовлі.

Оповідь роману увиразнюється ольфакторними елементами (запахами): запах німецьких солдатів («важкий запах поту від непраного одягу з металевою домішкою, яка виходила від нагрітих автоматів»), серпневі аромати врожаю («яблучний аромат антонівок і паперівок, слив і абрикосів, грибів»), запахи їжі («смажена картопля з переможним запахом золотавої цибулі», «ніжний солодкий запах» випічки з трояндовим джемом, «медова пелена на всю вулицю» медівників з корицею, запах бігосу, квасолевого супу, апетитний запах смаженої риби).

Жорстокість окремих представників людства представлена Тетяною Пахомовою у сценах чорносотенських погромів, ув’язненні євреїв як «розсадників комунізму» у в’язниці Бригідки на вулиці Казімєжовській, наступних розстрілів ув’язнених, нелюдського ставлення у гетто та концтаборах.

Крізь весь роман проводиться месендж – необхідно вірити в справедливість Божих цінностей. Бог незримо присутній на сторінках роману.

В романі зображена трагічна історія, але Т. Пахомова непомітно конструює позитивну модель світобуття. Адже навіть в епізодах, коли ув’язнені жінки під дулами автоматів збирають хмиз у лісі, Естер помічає пташок (синичок, горихвісток, сорок), рослини (медунку, заячу капусту, ведмежу цибульку, ліщину, граб, березу). Це прояв життя – вітаїстичної природи.

Письменниця створює семантичні переплетення життєвих доль врятованих Естер з дітьми та української родини Марії зі Степаном, що переховували їх у себе майже 900 днів. Баба Ганка (Шо-Га) втілює ще один тип українця – спраглого до краси, але жадібного, егоїстичного.

Тетяна Пахомова майстерно вимальовує національні координати українців (вага корови для селянської родини, розуміння життя лише після втрат або помилок) та євреїв (мудрість, розважливість, пошук дому). Цінність жінки як берегині роду спільна для обох етносів.

Письменниця паралельно фіксує звичаї, страви (паска, вишневі крашанки, кільця ковбаски, хрін), свята (Трійця, Великдень) українців.

Лейтмотив подібності людей з важливими супутніми мотивами для розкриття істини життя зумовлює принципи характеротворення і художні форми змалювання дійсності: філософсько-етична спрямованість, іскорки гумору, барвистість мови, вагомість імен персонажів (ономастикон).

В цілому роман «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» Тетяни Пахомової вартує уваги. І премія Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» (2016) заслужена. Роман суттєво збагачує парадигму сучасної української літератури.