«Чому мама розпитує про що завгодно, тільки не про найголовніше? Їй навіть не спадає на думку, що я вже доросла. І я закохалася. Уперше в житті. У мене все валиться з рук. Мабуть, це у всіх закоханих так. І хочеться більше часу бути наодинці. Я всю неділю провела у своїй кімнаті. І думала про нього…»

Марія Морозенко. «Я закохалася»

«Я закохалася». Читаючи назву книжки, намагаюся визначити її ключові аспекти. Думаю, що це книжка «дівчача» і тут головна героїня розповідає про себе, про свої почуття… перші… несміливі…  Здається, це психологічна проза... а, може, й не психологічна, але точно відверта і щира… Я не помилилася, бо прочитаний текст залишив саме такі враження: відвертої і щирої розповіді про підлітків та їх почуття, шкільне життя, спілкування з батьками і ровесниками.

Відвертість – особлива ознака сучасної реалістичної прози про і для підлітків. Але, щоб текст відбувся як такий, мало бути відвертим, треба цілісно бачити сутність речей і явищ, розуміти своїх героїв і читачів, мати чуття слова і вміти створювати свою власну виражальну систему. Марія Морозенко володіє цим мистецтвом дуже добре. А ще авторка вміє «говорити» з дітьми і підлітками і про них, відчувати їх емоції, переживати їх драми і втішатися досягненнями. Це зразок прози, яка може бути прикладом того, як розкривати актуальні для підлітків теми дорослішання, не опускаючись до зображення брутальності, моральної деградації сучасного покоління, не зловживаючи вульгарним сленгом.

Для твору Марії Морозенко характерні жанрово-тематичні ознаки шкільної повісті. Авторка, висвітлюючи конкретні життєві ситуації, показує, як формуються характери юних героїв, учнів однієї київської гімназії, як вони дорослішають, переживають перші захоплення і почуття, набувають досвіду і засвоюють уроки життя. Події, які зображено, відбуваються під час канікул та навчального року.

Вірка, головна героїня та оповідачка, закохується у Влада, новенького учня їхнього класу, нехтуючи при цьому прихильністю давнього друга Васьки. Досвід вибору між емоціями та раціо,  між справжністю та фальшю дається не так легко. Зрада найкращої подружки, докори сумління, бажання виправити усі зроблені помилки – емоції, які переживає Вірка. Ця дівчинка приваблює тим, що є сама собою, з правильними і неправильними, думками, почуттями,  вчинками.

Драматизм твору підсилює епізод, в якому доброго і товариського, щирого Ваську звинувачують у крадіжці мобільного телефону учительки. Напруга у шкільному колективі зростає. Навіть Вірка, подруга з дитинства, не повірила у невинність хлопця. І замість того, щоб його підтримати, зробила боляче – віддала подаровану ним електронну книгу. Саме такого розвитку подій серед однокласників добивався Влад, адже це він підлаштував усю цю історію з викраденням телефону. Його егоїстична, зверхня поведінка не може мати ніякого виправдання. Неоднозначно читачі сприйматимуть його спільницю  Лізку. Хлопець використав однокласницю, але згодом вона в усьому зізналася.  Читачам вирішувати: засуджувати її чи виправдовувати.

Марія Морозенко заакцентувала на психологічних переживаннях Васьки,  штрихами і деталями зафіксувала його спробу самогубства. Суїцидальний мотив не розкривається у цій повісті, але віддзеркалює тенденцію саме такого вибору підлітків у кризових ситуаціях, які видаються їм безвихідними. Васька, який рятує кролика Чорновуха, собаку Друзяку, жаліє усіх тваринок,  добрий і чуйний, чесний і справедливий, наполегливий  і працьовитий, не міг довести свою невинність і не міг змиритися з тим, що його називають злодієм. Його дитинство складне. «Васька живе з батьком, який часом п’є і б’є його. Якось Васька навіть заночував під грибком-дощовиком на дитячому майданчику. Та й влітку Васьчин тато жодного разу не провідав його в селі, у свої мами – баби Ксені» (С. 9).

Модель неповної сім’ї Васьки контрастує у повісті з моделюю щасливої і люблячої родини Вірки. Дуже виразно письменниця відтворює зв’язок дівчинки з мамою, її стосунки з батьком. Вірка сумує за матір’ю, якої немає поруч саме тоді, коли вперше закохується. Але вона довіряється батькові. Тато Вірки – люблячий чоловік («У тата ніколи не уривається терпець, адже він дуже любить маму. Та хіба її можна не любити? Вона – чуйна і добра» (С. 17)), дбайливий батько («Тато мій суперовий» (С. 17)), який завжди має час погратися з дітьми; хвилюється за доньку і хоче зрозуміти її, наполегливо намагається розрадити і підтримати. Про Вірку дбає і бабця, якій відведено традиційну роль берегині домашнього вогнища.

Про сім’ю Влада можна здогадуватися, аналізуючи його розкуту й зверхню поведінку, характер. Перевага матеріального над духовним – не завжди обов’язкова риса багатих і впливових родин. Але у повісті Марії Морозенко реалізований швидше стереотипний сценарій, аніж навпаки.

У полі зору читача образ доброї і справедливої учительки, яка понад усе цінує чесність і щиро любить своїх учнів. У неї непрості стосунки з власною матір’ю, але це не завадило їй не озлобитися і бути доброю до інших.  Саме їй вдається переконати батька Василька в тому, що його син – талановитий і особливий хлопчик,який потребує уваги, тепла й любові. Марія Морозенко натякає на розвиток їх стосунків, а новина про їх одруження тільки посилює пафос щасливого фіналу. А він саме такий: Вірка знову зі своїми батьками і друзями. Поруч і Васька, який  не зрадив своїх почуттів до неї. «- Я хочу, щоб ти знала, - блідий Вася нахилився ближче. – Якщо тобі подобається людина, ти пробачиш їй багато чого, майже все, просто тому, що вона тобі подобається» (С. 121)

 Повість Марії Морозенко життєва і повчальна. Ні, авторка не вчить підлітків, як жити, вона на прикладі юних героїв показує, як важливо не помилятися в людях, як важливо не зраджувати близьких людей і цінувати справжніх друзів. Імпонує мудре вирішення конфліктів – внутрішнього, Віриного, і зовнішнього, текстуального. Дівчинка зрозуміла свою помилку, але також визнала, що Влад відіграв свою роль для неї та однокласників. «Воно, може, й добре, що він прийшов до нас. Допоміг нам подорослішати, стати відповідальнішими за себе і один за одного. І щоб такі дурепи, як я, не закохувались у вигаданих героїв. Не варто наділяти тих, хто тобі подобається, достоїнствами, яких у них нема. Треба бачити їх такими, якими вони є насправді» (С. 125).

Марія Морозенко вміє правильно розставити морально-етичні акценти, при цьому уникати штучності, моралізаторства, дидактизму і «дорослої зверхності». Загальнолюдські  цінності добра, чесності, дружби, любові,  взаємопідтримки, взаємоповаги, чуйності, стверджені повістю Марії Морозенко «Я закохалася», не мають терміну придатності. Вони актуальні завжди .

 Приваблює у повісті й те, що «біди (спроба самогубства,  втрата цноти, автокатастрофа та ін.) відбуваються здебільшого «на слуху», а не перед очима читача. Письменниця не «смакує» проблему, а знаходить її щасливе вирішення. Не живописує випробування, які чатують на підлітка, а художньо достовірно й мудро показує, як їх благополучно перебороти чи оминути» (Наталя Марченко).

Повість «Я закохалася» поряд із історичними пригодницькими повістями про Івана Сірка та дитячими казками – один із потужних векторів творчості Марії Морозенко. Художність письма – основна ознака її стилю. А ще – уміння розповідати цікаво й захопливо, розгортати сюжет, інтригуючи читача; детально вимальовувати образи як дітей, так і дорослих; не тільки накреслювати проблему у художньому творі, а й показувати шляхи її вирішення; висвітлювати людські драми й щасливі моменти; стверджувати духовне як важливе, ігноруючи матеріальне як другорядне.

«Я закохалася», незважаючи на гендерно марковану назву, – повість, яка буде цікава як дівчатам, так і хлопцям, бо кожен матиме змогу краще пізнати себе й перевірити «на справжність» і свої почуття. Цей твір на тлі інших підліткових історій українських авторів, як зауважила Наталя Марченко, «вирізняє професійність письма та глибока, закорінена в традицію вітчизняної літератури для дітей сердечність. Це по-справжньому добра історія. Добре написана, пронизана інтенціями добра, здатна пробуджувати добро в читачеві». Текст наповнений особливою енергетикою любові та доброзичливості. Такі твори конче необхідні, адже спонукають нас, читачів, до позитивного сприйняття світу, додають віри й оптимізму.