Ми звикли сприймати нашу планету з позиції виду Homo sapiens. Звикли бачити в собі вінець еволюції. Ми будуємо мегаполіси та навіть готуємось до подорожей на Марс. А що як спробувати поглянути на Землю очима інших біологічних видів? Про що вони могли б нам розповісти?

Лауреатка Пулітцерівської премії, репортерка The New Yorker Елізабет Колберт у своїй книзі «Шосте вимирання» досліджує, як дії людства сьогодні визначають майбутнє всієї планети і з якими наслідками доведеться миритись нашим дітям.   

Нам може здаватись, що світ навколо нас сталий: рік за роком повторюються сезони, птахи прилітають із вирію, щоб восени знову полетіти, дерева розквітають, щоб згодом дати плоди, а південні моря радують відпочивальників різноманіттям рибок та коралів. І лише зрідка, коли, як цьогоріч, у квітні випадає сніг, ми кажемо: клімат змінюється. Однак продовжуємо вирубувати ліси, скидати хімічні відходи у водойми і вперто відмовляємося сортувати сміття.

Книга Елізабет Колберт приголомшлива, бо показує, як ми, люди, усвідомлено чи ні, є свідками і водночас однією з причин шостого вимирання.

Чому відбувається вимирання

Насправді вимирання видів є закономірним еволюційним процесом і відбувається поступово «в фоновому режимі»: одні види припиняють своє існування, як менш пристосовані, інші – стають домінуючими в певних місцевостях. Нам також відомо, що в історії нашої планети вже було п’ять «масових вимирань», пов’язаних з геологічними катастрофами. Очевидно, що стрімке зниження біорізноманіття сьогодні тісно пов’язане з сучасним розвитком цивілізації.

Відповідальність за збереження різних біологічних видів на планеті лежить на нас – людях. Необмежені викиди СО₂ в атмосферу призводять до поступового підкислення води в океані. Це зменшує шанси на виживання молюсків, коралів та інших тварин, залежних від лужного середовища. Глобальне потепління змінює зонування гірської рослинності й не відомо, які види зможуть пристосуватись до підвищених температур.  Часткове вирубування лісів докорінно змінює видовий склад рослин, тварин, птахів і комах на залишених зелених клаптиках. Неймовірно, але навіть подорожі людей з континенту на континент також впливають на вимирання видів: адже разом з людиною планетою переміщуються збудники хвороб і паразити, досі не відомі місцевим біологічним видам.   

Як про проблему розповідає авторка        

Своє дослідження журналістка будує на досвіді спілкування з науковцями із різних сфер біології, екології, палеонтології, геології. Разом із вченими вона вирушає на пошуки вимираючих золотавих жаб в лісах Панами та відвідує Ісландський острів Ельдей – останнє місце гніздування безкрилих гагарок, винищених браконьєрами ще в кінці 19 століття. Колберт постерігає за «брунькуванням» коралів Великого Бар’єрного Рифу і досліджує рух тропічного лісу в Перу, відслідковує поширення синдрому «білого носа» у кажнів в Новій Англії та вболіває за вагітність рідкісного суматранського носорога в зоопарку Цинциннаті.

Наприкінці авторка наводить слова голландського вченого Пауля Крутцена – лауреата Нобелівської премії з хімії 1995 року. Він описав вплив хімічних сполук на руйнування озонового шару Землі й констатував, що ми живемо в епоху «антропоцену». У цю епоху «багато в чому домінує людина», яка істотно впливає на екологію нашої планети.

Попри досить складну тематику та іноді специфічну термінологію, книга Елізабет Колберт читається легко і захопливо. Це свого роду науковий тревелог – подорож різними континентами в пошуках достовірних знань. Звісно, вона змушує замислитись, що ми передамо в спадок наступним поколінням. Проте жодних негативних емоцій чи обурення не викликає, адже авторка справді нікого не звинувачує, а радше акцентує увагу на фактах. А як на них реагувати, вирішувати читачеві.

Що може зробити кожен

Мене книжка «Шосте вимирання» спонукала частіше обирати велосипед замість маршрутки, менше користуватись пластиком і максимально утеплити помешкання під час ремонту, щоб зменшити споживання газу, як одного з джерел забруднення повітря.

Бо виходить, що «сталий розвиток», «енергоефективні технології» та «екологічно-дружнє середовище» – це не просто модні фрази, а справжня потреба для збереження життя на цій все ще зеленій планеті.