Ця пронизлива, сумовита повість занурила мене в роздуми про те, що й без того хвилює. Людська байдужість, жорстокість, гостре неприйняття тих, хто не такі, як усі. Хто "інший". А "інших" не люблять, бо не можуть зрозуміти, втиснути в загальноприйнятні рамки. А все, що не є нормою, автоматично відштовхується людьми, суспільством. Але... що таке НОРМА? Чому вважається, що те, що є більшістю, що є зрозумілим, – то є нормою? Хто затвердив цю "норму" і навіщо?

Особисто в мене завжди викликали симпатію ті, хто не такий, як усі. Нехай дивні, незрозумілі, але – безпосередні, щирі, справжні. Їм притаманна дитячість, бо вони дивляться на світ широко розплющеними очима. Вони не можуть повірити в те, що хтось може штовхнути їх у спину, зробити їм боляче. Не можуть зрозуміти, чому їх сприймають інакше, не так, як усіх, чому не розуміють.

Саме тому мені дуже сподобалась героїня – вона щира, справжня. Бачить те, що не помічають інші. А побувавши у закладі, який більшість називає "божевільнею", й по тому повернувшись у "світ", ще більше переконується, що світ людей – не для неї. Бо занадто підступний, жорстокий, фальшивий...

Далі – цитата:

"І чому воно так є? Я часто думаю про те, чи можливо, щоб зло зникло цілком? Це так боляче... Так боляче стикатися з ним і розуміти, що ти нічого не можеш вдіяти, щоб його здолати, бо твоїх зусиль замало... Бо ти є малим і слабким, мов блощиця... Хоча іноді вистачає робити просто якісь приємності, якісь маленькі добрі вчинки... Якби всі того прагнули й так чинили, яка ж гармонія запанувала б у світі!"

Так начебто все просто, але водночас про такі речі замислюється невеликий відсоток людей. Бо кожен зосереджений на своєму житті і власних потребах. Про гармонію в світі міркують одиниці...

"Птахи завжди повертаються" – потрібна книга. Вона не для розваги і не для легкого читання. Вона – для роздумів. Не люблю порівнянь, але, читаючи, мимоволі згадались "Квіти для Елджернона" Деніела Кіза і "Політ над гніздом зозулі" Кена Кізі. За атмосферою, настроєм, важливими посиланнями авторів: зупинись, озирнись довкола, будь уважнішим, кращим. Тут немає моралізаторства авторки, але замислитись книга таки спонукає. А це – важливо.

Наостанок – ще одна цитата, яка зачепила...

"Божевільних існує досить великий відсоток. І з кожним роком він має тенденцію до зростання. І на щастя, я теж належу до того відсотка. (...) Тому що божевілля дає мені чудову можливість займатись своїм ділом. Там, за брамою, мені того не давали".