...я

дихаю

ще

 бо

ритмічно

десь

дихаєш

ти...

Відколи залюбилась у поезію, вузьке коло моїх улюблених поетів поволі розширюється. Спеціально нікого і нічого не шукаю – ті римовані рядочки, що влучають в саму душу, та їх автори самі мене "знаходять" у шаленому життєвому хаосі якимсь дивовижним чином. Звісно ж, для чогось те потрібно. Й приймаю те з радістю та вдячністю, бо розумію, наскільки мені колись не вистачало цього.

Олександру-Ксенію Медвідь знала давно, але – як майстриню народної творчості, в якої замовляла для себе браслети "шамбала" та інші рукотворні цікавинки. Про те, що згодом писатиме поезії, певно, й сама Олександра ще тоді не здогадувалась...

"ОМ" – уже друга поетична збірка поетки, що потрапила до моїх рук і яку залюбки прочитала. Беручись, точно знала, що отримаю позитивні гарні враження, бо така незвичайна, неординарна особистість може творити лише щось виняткове.

Кожен вірш – згусток енергії – містить у собі щось глибоке, важливе і дивовижним чином співзвучне з тим, що є й у моїй душі. Психологи називають таку "співзвучність" схожістю психотипів. Ще, звісно, відіграє роль і подібне світовідчуття. Тому й втрапляють ті рими в саму серцевину єства, зачіпають ті глибини, переважно потаємні, доступ до яких мають лише вони – направду словесні Чародії, котрі, переплітаючи слова, утворюють із них Дивовижу. Єство ж реагує на неї, озиваючись позитивними імпульсами. Такий собі обмін енергіями. Поет віддав – той, хто читає (в даному контексті "говорю" лише за себе), – прийняв. А прийнявши – відчув, пропустив крізь себе, чи ж пригадав пережите, помріяв тощо – спектр відчуттів і вражень можна продовжувати... Так склалось у мене не лише з поезією Ксені, а й з тією, яку люблю, себто, зі свого вузького кола Улюблених.

"ОМ" охоплює великий спектр тем, що, очевидно, хвилюють і саму Ксеню. Між рядків – не лише в рядках – відчитується пронизливе прагнення авторки до Світла, жага гармонії і Любові. Власне, це те, чого воліє і моя душа – ось іще одна з причин співзвучності цієї поезії.

Не можу не зацитувати бодай по кілька рядочків з деяких поезій...

"...час із брили життя відсікає зайве

простір міста говорить

на мертвій мові трипільців..."

...

"Боже якось швидко зникають люди

крізь якісь вислизають шпарини

скільки їх вже у мене минуло?.."

...

"...проте у будь-якому разі

життя вислизає

незалежно від карми місячної фази

гріх його витрачати марно"

...

"...люди п’ють

через холодні стіни і холодні батареї

через холодні очі навпроти

холодні точені докори і холод вночі

тому стаєш гірше і зліше

дивіться я цинік

а хіба циніку боляче..."

...

"у тебе багатоквартирне серце

тут нас гадаю багато

у встановлений час

з квитками на швидкісні потяги

ми по одній крізь чорні ходи

вислизаємо..."

Хочеться ще багато цитувати, бо все, за що би не зачепилося око, - таке близьке, знайоме, пережите чи ж вистраждане...

У цій книзі незвичайне не лише текстове наповнення, а й ретельно продумане художнє оформлення та оригінальний філософський підхід до структури книжки. Дві частини збірки – "Open" (Світ попри все в наших руках) та "Mask" (Непорочному квітню присвячується) – в сукупності утворюють собою назву самої збірки "ОМ". Символіка ж слова "ом" є досить глибокою. Як пояснює сама авторка, це перший звук Всесвіту, те, що породило саме себе. Він буде до світу, лишиться після світу й існуватиме постійно.

Певно, не просто так завершує збірку на звороті обкладинки поезія "Обітниця", якою й мені хочеться завершити свій відгук-враження. І хоча нині весна, а не осінь, проте та підступна колюча холоднеча на дворі і в помешканні до того таки спонукає:

"осінь

кровоточить захована в панцирі рана

ти не чуєш слова моєї любові

твоє серце закрите на всі замки світу

побажання змінитись не діє та нерви псує

перебите думками крило відчувається скуто

я тебе розлюбити

ніколи не зможу

амінь"