Лесь Танюк помер минулого року. До історії України та української культури він увійшов, зокрема, як помітний театральний режисер, громадський активіст із когорти шістдесятників (один із засновників легендарного КТМ, учасник «відкриття» масових поховань жертв репресій у Биківні), політик, котрий зробив внесок у здобуття нашою країною незалежності. Нинішня ж книжка представляє Танюка як поета і перекладача.

«Vita Memoriae» складається з кількох частин. По-перше, це любовна і філософська лірика.

В розтерзане життям сумління

Вповзла вночі гадюка-мисль:

Неначе леза для гоління

В розтяту голову вп ’ ялись –

Неначе раптом літню пору

Скувала кригою зима, -

Мені ввижається, що й зорі

Вже світять тільки жартома (...)

Далі читачі матимуть змогу познайомитися з потужним блоком громадянської поезії Леся Танюка. Є вірші, так чи інакше пов’язані з театром. І, нарешті, Танюкові переклади з дуже різних авторів різних епох і країн. Від Шекспіра до Аполлінера, від Ґете до Рільке. Ще одна несподівана група перекладних віршів – російськомовні твори Танюка в українській версії Станіслава Чернілевського.

Як і в інших книжках «шістдесятницької» серії, тут також міститься біографічна інформація про автора та дві передмови – упорядниці видання і доньки автора Оксани Танюк, Миколи Жулинського, а також меморіальний вірш згаданого Станіслава Чернілевського.

Поступовий відхід ключових авторів-шістдесятників є сумним, але неминучим явищем. А відтак, надходить новий етап осмислення їхньої літературної, загальнокультурної та громадської спадщини. Одним із пунктів такого осмислення й стає «Vita Memoriae». Особливо зважаючи на те, що поезія Леся Танюка – дуже характерна для його часу, виразно притаманна саме його поколінню. І афористичністю, і повсюдним злегка пісенним духом, і неодмінним громадським, публіцистичним стрижнем.