Ся книжка, як міст розвідний, по один бік якого плодиться мерзенність,  що так і перетрушує від хворобливого глузду, а з інакшого керунку усе видається стерпним,  а то й принадним. І це  противенство щонайкраще змикається межи собою над плавом нашої притомномсти та  блідістю розхожої буденности. І врешті доводить читацтво до сум’яття, що перегодом ухили сприймаються як плескаті лінії.  Усе через  умілість письмовця наділяти своїх персонажів справдешнім полчищем  достоїнств та пороків. Тут годі вишукувати  виразисті контури межи абсолютом добра і цілковитим злом. Ці межі добряче розмиті на постмодерністський  манір.

За жанровими познаками «Колекціонер» – це психологічний роман із інтелектуальними завитками  та детективним відголосом. Попервах опус може видатись мілководним, якщо  читати бігцем, по верху. Оттоді  твір радше розглядатимете  як рядовий, у якому попросту мовиться про чудернацьку любов, що схиляє до поневолення. Одначе, коли зважати на нього більше, то можна помітити цілісінький арсенал підсвідомих і свідомих виявів людських хотінь, метаморфози дитячих несправджених намірів  у подекуди незбагненні  і нерідко незворотні дії. В тім разі «Колекціонер» виглядає не лишень, як літературний виплід, а і як розвідка, що має психоаналітичне спрямування.

В осередді роману лежить історія про банківського клерка та ентомолога Фредерика Клеґґа, який після виграшу у тоталізаторі вирушає в Лондон, аби втілити  в життя свою нав’язливу ідею – віднайти художницю Міранду і полонити її. Невгамовні почуття штовхають його на божевільні вчинки: викрадення та утримування дівчини у підвалі. Він заздалегідь облаштовує для неї приміщення, наповнюючи його книжками, купує сукні, прикраси та косметику. Усе це заради того, щоб його жертва добре почувалася,  а він сам неугавно усолоджувався найвагомішим трофеєм, найрідкіснішим екземпляром у своїй колекції. Міранда – це чергове, втім, непересічне лускокриле імаго, яке неабияк кортить втримати у власних пригорщах. Вона довершує  Фредерикове багаторічне зібрання метеликів, виокремлюється з-поміж інших завдяки виїмковому окрасу, що проявляється як змішання примхливості, творчого єства, гострого розуму та  хитрості. Дівчина повсякчас перебуває ніби під ковпаком, скляним покровом, через який крадію вдається досліджувати її вид.  Усе ж художниця грається з ним то, демонструючи цілковиту норовливість, то ,підкоряючись йому, як се притаманно при проявах стокгольмського синдрому. Здебільша его бранки  залишається непришпиленим. У ній навіть прокидається дух крамоли. Таким чином намагається покалічити хлопця, аби вибратися з неволі. Фредерик же дивочно не кривдить заручницю попри маніакальний характер ситуації,  виправдовує її, ба більше, уникає злягання, коли намір випромінюється від Міранди, позаяк се не входить у площину його зацікавлень.

Роман примітно позначається філософською панорамністю, яка виявляється через молитовний дискурс, питання пошуку, чи то потвердження існування трансцендентної сутності, переосмислення життя за  критичних обставин. Опус містить вказівки і відсилання до творів мистецтва та літературних доробків. Опріч того,  у книжці значливо загострено конфлікт різних кругоглядів, що уможливлює приреченість взаємин. Мінорного звучання набуває розповідь про  так званих ‘нових людей’ – збайдужілого та шкурного населення.

Пильної уваги у романі заслуговують його  нерівномірні частини. Головно у перших двох  одні і ті ж епізоди подаються з розбіжних ракурсів: колекціонера і завершального штриху його колекції – художниці. В такий спосіб читач позмінно проникає у їхню свідомість, приймаючи моделі мислення. Розповіді Міранди динамічніші і емоційніші, сповнені духовних піднесень та зламів. Через них ми дізнаємося про її  навчання, друзів, амурні справи. Сповідальність сеї частини принукає до спочування, позаяк тут  з’являються цінники на простих речах: паркість підвалу присилює збагнути важність  привільного дихання,  тьмяність стін приневолює віддати належне гущі кольору  трав і квітів,  штучність світла підохочує усолоджуватись природними світилами.

«Колекціонер»  – це неоднозначне чтиво, що тріщить по швах від психологічних та екзистенційних нашарувань,  пронизане парадоксальністю, насиллям та зусиллям, ескізами прав та безправ’я, опініями щодо ціни та безцінності, а ще невимовною тягою до свободи і не меншою снагою її обмеження. Сі охоплені поля книжки збурюють розум і спричиняють сомнище переживань. Либонь, і  всенька колекція назбирається.