До речі, щодо хлібу. Саме переходу від питання про хліб насущний, який дуже впливає на будь-який «вибір», до запиту про більш високі, моральні категорії присвячений «Паризький архітектор» Чарльза Белфора. На перших його сторінках герой твору – самозакоханий молодик, архітектор-авангардист – цілком в дусі «толстовських» інвектив князя Андрія не може уявити, що загине ось тут, на тротуарі, як-от цей єврей, якого щойно при ньому пристрелив дженджикуватий німецький офіцер, заодно спитавшись адресу кравця. Бо як, скажіть, можна померти у прекрасному Парижі, нехай навіть окупованому німцями? Ні, тут можна лише жити, кохати, дурити цим німцям голову, вказуючи неправильну дорогу до Нотр-Даму. «І пам’ятайте, що в нас іще й найкращі в Європі колекції порнографічних листівок», - махати при цьому вслід, стиха приказуючи «німецьке лайно». «Бо якби той чортів фріц усе ж таки вбив його, - не вгамовується наш герой, - то він би вже не бачив цих чудових будівель, не пройшовся б чистими брукованими вулицями, не вдихнув звабливого аромату свіжоспеченого хліба, що долинав із кондитерських».

Коли ж до правди, то історія терору за часів правління в Англії королеви Єлизавети І перенесена в цьому романі до Парижу під німецькою окупацію 1940-х років. Так само, як в епоху переслідування католиків, коли в домових церквах будували схованки для священників, героєві роману, згаданому молодому архітектору-толстовцю, доводиться рятувати від гестапо місцевих євреїв. «Проте я мав на меті не демонстрацію архітектурних витівок і візуальних ілюзій, - зауважує автор. - Я хотів показати велику мужність, яка була потрібна за тих часів, щоб у скруті підтримати гнаних, і те, що далеко не всі жителі окупованих країн були байдужими до долі своїх співвітчизників-євреїв».

Отже, багатий підприємець несподівано пропонує нашому зодчому, який, між іншим, виховувався в антисемітській родині, велику суму за створення таємних схронів у власній квартирі. В яких, замість того, щоб ховатися у пивній бочці в шинку, відомий єврей-комерсант, який не хоче віддавати німцям гроші, міг причаїтися на час обшуку. Скажімо, всередині якої-небудь колони. А оскільки для розпилювача колон це означає смертельний ризик, то в якості компенсації господар квартири, так само заможний комерсант, замовляє йому проектування військового заводу для німців.

Детективна складова «Паризького архітектора», що межує з політичним трилером, перегукується з жанром історичного роману, коли перед нами минають роки співпраці з гітлерівським режимом, якої не уникли навіть всесвітньо відомі особи. Герой, який мучиться, нагадаємо, моральним вибором, зустрічає в ресторанах видатних акторів і актрис, які не втекли з Парижа в 1940 році, і навіть «визнані зірки, як-от Моріс Шевальє, Саша Гітрі й молоді митці - наприклад, Едіт Піаф та Ів Монтан - залишились у Парижі й продовжували кар’єру».

Та й сам герой роману не бідує після співпраці з німцями. Має дружину і коханку, втілює всі свої творчі фантазії, проектуючи німецькі військові об’єкти, потайки сподіваючись, що колись, після поразки вермахту, вони знадобляться рідній Франції. Але якщо навіть постоявши поряд із німцями в одному ліфті, людина в Парижі здобувала наличку «колабораціоніст», то що вже казати про активну співпрацю з ними? Тема, погодьмося, актуальна й для нашого часу, і не дивно, що спершу журнал «The New Yorker», назвав «Паризького архітектора» найкращою книгою 2013 року в США та Канаді, а потім вже й у 2015 році Чарльз Белфор став фіналістом престижної Дублінської літературної премії, а його роман увійшов до списку бестселерів «The New York Times».

Адже будь-який список бестселерів – це бомба уповільненої дії, наче той самий список Шиндлера, і кожен з його учасників може напророкувати будь-кому долю своїх героїв. 

Чарльз Белфор. Паризький архітектор. - Х.: Фабула,2017. - 416 с. - (Серія «Світовий бестселер»).