Сум, біль і відчуття непотрібності – це те, що переживає 12-річна дівчинка, котра втратила маму. Як перебувати в одній квартирі з батьком, котрого ти майже не знаєш? Як жити у світі, якщо ще не навчилась бути сильною? А якщо цей світ ще й не один?

Марта переїжджає до батька у Місто біля Моря, і все, що залишається у неї від матері, – старовинна ялинкова прикраса янгола Серафіна, вирізана із слонової кістки: «Мама розповідала, що знайшла його у чарівній сувенірній крамниці Міста біля Моря, невдовзі після того, як народилася Марта». Фігурка – уособлення опіки та мовчазної підтримки для дівчинки навіть тоді, коли просто лежить у кишені куртки, - головне що поруч. Хоч і мовчазним ангел залишається недовго, адже він – провідник у Місто Тіней, в котрому мешканцям теж живеться непросто, як і головній героїні.

У повісті є два паралельні простори – реальне Місто біля Моря та фентезійне Місто Тіней. Порталами для переходу слугують не лише місця Старої частини Міста, а провідником не лише ангел. Адже щоб потрапити у чарівне місце, треба і самому бути трохи чарівником. Проте не обов’язково вміти замовляти трави чи ставати невидимим, люди вміють зачаровувати інших просто щирістю і добром, котре, врешті, всіх і рятує.

Рисами добропорядності наділені й самі чарівні мешканці Міста Тіней, хоч і могли б все вирішувати помахом чарівної палички, проте вустами одного із Майстрів казали жителі міста: «Так, Магнус нищив наші душі жорстоко і  невблаганно. Інколи люта зима здавалася лагіднішою. Я думав відкупитися, віддав свій зір, аби не зрікатися мого вміння. Магнусові цього було замало. Його лицарі забрали в мене сімох підмайстрів, двоє з яких були моїми синами. Холод украв у мене жінку й доньку. Та я все ж тримаюся думки, що, відповівши вбивством на вбивство, ми в одну мить скалічимо себе сильніше й невідворотніше, ніж це міг би зробити холод та Магнусові мечі, хай навіть і за двісті років. Має бути інший шлях».

Місто Тіней – простір смутку і холоду, в якому живуть магічні істоти, що теж потерпають від втрат власних здібностей та рідних через правителя Магнуса. І якщо у звичайному світі з болем треба жити далі і називати це сміливістю, то у Місті Тіней – допомогти таким же зболеним як і ти, щоб дати їм шанс не відмовлятись від золотих відблисків очей, робити те, що подобається і бути такими, які вони є насправді. А перегодом і самій врешті зустрітись із втратою віч-на-віч, зрозуміти і відпустити, знаючи, що близькі завжди поруч – навіть якщо насправді у іншому світі.

І після низки втрат, зберігаючи у душі вогник віри, перемогти залізного птаха і врятувати друзів у Місті Тіней, а потім повернутись у реальність – в якій чекає тато, котрому теж боліло те, що він не був поруч, адже «… знаєш, інколи люди мовчать, бо говорити надто боляче».

Чи зможуть герої пройти всі випробування і бути врешті щасливими? Чи перетвориться Місто Тіней у Королівство Золотих Веж? Складні, вже не дитячі теми – щирі, хвилюючі і такі, про які важко говорити, але дуже треба. Любов, розуміння, прощення, пошуки себе і Різдва, як символу родинного затишку і спокою. А ще, віра у велике майбутнє кожної ще не дорослої, але вже Людини: «… Поглянь на цей ґобелен, дитя, — … — якщо подивитися на зворотній бік, ти не знайдеш малюнку. Самі нитки та вузлики — хаотичні та недоладні. Але коли його перевернути — о, диво! Все в нім до ладу і все на своєму місці. Проте більшість з нас здатна бачити тільки зворотній бік, ось у  чому справа. Тому нам боляче й страшно, тому людський рід завжди ятритимуть сумніви й докори сумління. Ніхто не знає, частиною якого малюнку він стане, проте це зовсім не означає, що малюнку немає».