„Голодні ігри” – це світовий бестселер, що ліг у основу захопливого голлівудського блокбастера і спровокував появу численних продовжень, приквелів, сиквелів та іншого фан-арту на сайтах прихильників Сюзанни Коллінз. Основна цільова аудиторія книги – підлітки, які виросли з „Гаррі Поттера”, залежно від статі, перехворіли „Сутінками” і почали читати „дорослу” літературу. Про твори Коллінз схвально відгукуються і критики, і інші письменники – від Ролінґ до Кінґа. Українською мовою книгу видала „Країна мрій” у чудовому перекладі Уляни Григораш, ще одна запорука того, що книгу не так то й легко буде відкласти вбік.

Отже, що ж це за феноменальна книга така? Літературознавці такі книги відносять до „постапокаліптики”, адже вони описують світ, який вижив після глобальної катастрофи. У такому світі відбувається змішання технологій: приміром, у книзі Коллінз люди, які живуть мало не у середньовіччі, здобуваючи їжу полюванням, мають удома телевізор – щоб спостерігати за обов´язковою для всіх трансляцією Голодних Ігор. Усі недоліки і чесноти нашого суспільства у таких книгах набувають гротескних форм, змушуючи замислитися про те, чому і як саме це стається в реальному світі. Закрутив? Зараз поясню.

На руїнах Сполучених штатів після ядерної війни постала нова країна – Панем, розділена на округи з центром у Капітолії. Усі округи підкоряються Капітолієві, забезпечуючи його безпроблемне і сите життя. Щороку, як знак покори, кожен округ надсилає до Капітолія двох дітей – хлопця і дівчину – для участі у грандіозному реаліті-шоу на виживання. Перемагає той, кого не вб´ють. Головній героїні, яку звуть Катніс, шістнадцять років, вона змалку навчена боротися за своє життя – полює на дрібну звірину, вміє ставити капкани і тим годує матір і молодшу сестру. І ось, на святі Жнив її обрано для участі у Голодних Іграх.

Діти і підлітки, які опинилися під велетенським куполом у об´єктивах невидимих телекамер, на очах у сотень тисяч глядачів, за умовами Ігор, мусять тікати, ховатися, здобувати собі їжу і… битися між собою на смерть. Є серед них такі, які самі зголосилися до участі, щоб здобути гроші та славу. Це майже дорослі люди, безпринципні, готові вбивати. Інших було обрано силоміць, вони налякані, слабкі, вони прагнуть заховатися і безнадійно мріють врятуватися. Для ще інших порятунок свого життя заступає все, вони ладні на будь-яку жорстокість і підступ.

А ось Катніс має те, чого іноді так бракує і у фентезійному світі, і у нашому. Вона імпульсивно вирішує грати проти правил, встановлених організаторами „реаліті-шоу”. Бажання вижити – не єдиний рушій, який спонукає її до дій, і у цьому ключ, який – якщо і не дозволить перемогти – принаймні дасть змогу зруйнувати систему, порушити телевізійну картинку, а можливо, хтозна, і почати революцію…