Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
Re:цензії
Хочеш, я допоможу твоїй казці?
Робберехт Тьєррі. Про вовка, який випав із книжки [пер. з англ. Світлани Колесник]. – Харків: Віват, 2016. – 32 с.: іл. (Акварель)
Ми часто випадаємо. З подій, які відбуваються навколо – у свої думки. З часу, у якому перебували – в інший час. З реальності, яка нас подеколи не зовсім радує – у світ мрій та уяви. Ми випадаємо, а тоді шукаємось: поспішно, невтомно, болісно, деколи – ностальгійно. Так, наче наш дім тільки там – у томі місці, з якого ми раптово зникли, у яке ми прагнемо повернутися за всяку ціну.
Так і Вовк: жив собі на високій полиці у Зоїній книжці, а потім випав на підлогу і здивувався, бо ж «у книжці вовк був страшним, чорним-пречорним, із гострими зубами. Але в Зоїній кімнаті, яка була йому зовсім незнайома, вовк із казки перелякався мало не до смерті» (с.6). І зовсім не тому, що був боягузом, чи шерсть його раптово побіліла, чи зуби затупилися від щоденних тваринних перемог, ні! Його, як і кожного з нас, лякала невідомість. Бо своя рідна казка – найпрекрасніша! У ній завжди світло і безпечно. У своїй книжці ти комусь потрібен, хтось гортає сторінки, щоб зустрітися з тобою…
Кожен мусить мати дім. Так і вовк «дерся по полицях, міркуючи, в яку б його книжку залізти, щоб сховатися» (с.12). Але всюди, в усіх книгах, у які він заглядав, скрізь йому вказували на двері, називаючи непроханим гостем. Вівці він здавався підступним ворогом, який будь-що прагне її з’їсти. В очах могутніх динозаврів виглядав смішним карликом, який «вибрав неправильний час» (с.18) для своїх мандрів і не може претендувати на те, щоби жити на одних сторінках з такими величними істотами. У книжці про принцес вовк потрапив на пишний бал, та дворецький не впустив його у замкові стіни, давши дивну пораду: «…якщо ви хочете залишитися в цій історії, вам доведеться переодягтися. Одягніть сюртук або бальну сукню» (с.14). Вовк засмутився. Він не любив маскуватися. Він хотів попри все бути собою. Справжнім – чорним-пречорним, з гострими зубами. Бути кимось іншим він не міг…
На цьому мала би й закінчитися невесела вовча історія Р. Тьєррі. Але ж дітям не можна зневірюватися. Та й дорослим – теж. Тому наш вовк не опускає свої чорні лапи і напружено гортає білі сторінки ще однієї книжки. І ось – остання спроба! Він помічає серед лісу заплакану дівчинку. У червоній шапочці. Несла бабусі пиріжки і горнятко масла. Крізь сльози вона зізнається: «На цьому місці мені мав зустрітися вовк, але він не прийшов […] Тепер я спізнюся. Моя казка зіпсована…» (с. 26-27). Вовк посміхнувся. Все одно ж він тинявся без діла, йому не треба було обдурити сімох козенят чи проковтнути якусь вівцю. Він був нічий. Він шукав свій дім. Шукав тих, кому стане в пригоді.
Бути собою і бути потрібним – ця дитяча історія саме про те. А ще: про взаємини між людьми, про свій і не-свій час, про сюртуки і сукні, що не зможуть приховати вовчу печаль. І про чиюсь маленьку надію, яка виростає з випадково сказаних слів – «Якщо хочеш, я допоможу твоїй казці»!
Коментарі
Останні події
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»
- 22.04.2024|15:15110 тонн макулатури російських і радянських книжок обміняли на два пікапи для ЗСУ
- 21.04.2024|14:39Восени побачить світ роман Степана Процюка про Євгена Чикаленка
- 21.04.2024|14:36У ВСЛ вийде підліткове фентезі Джордана Ліса «Шептосвітичі»
- 19.04.2024|19:24"Бородатий Тамарин" готує до друку книжку Роберта Пíрі "Північний полюс"
- 19.04.2024|18:17Галину Крук номіновано на Griffin Poetry Prize