Бегбедер Ф. Любовь живет три года: Роман/ Фредерик Бегбедер; пер. С франц. Н. Хотинской. – М. : Иностранка, Азбука-Аттикус, 2013. – 192 с.

Кохання живе лише три роки – такі реченці  приписує тілесному тяжінню межи залюбленими Марк Мароньє – головний персонаж  романів одного із найбільш прямодушних письмовців французької теперішности  Фредеріка Беґбедера.  Книжина так і схляпує одкровенням, що мерщій волієш знайти утиральник, аби спотайна самому не підчепити такої невдаваности. Несилена структура твору обтяжує окреслення його жанрових полів,  затим зважимо на нього як на мемуаристичний діаріуш без арифметичної нумерації, що містить елементи sms-епістолярію.

Письмо відкривається присвятою батькам, без яких ані ця книга, ані її деміург не з’явились би на світ. Навпісля автор подає епіграфічні нотатки Скота Фіцджеральда та Франсуази Саган заради впевнення свого читача в тім, що виведені словеса змикаються із явою, як небо із землею, таким чином, потверджуючи надійність наратора, та, усовіщаючи у невідпорности написаного.

В осередді роману перебуває історія про розлучення Марка Мароньє зі благовірною Анною, постшлюбне розгулля та розмисли навколо свобідного життя. Твір позбавлений виїмкової напруги. Рефлексії окіл сьогодення перемінюються рефлексіями окіл минувши ни. Аліса – теперішня полюбовниця Марка щоразу співставляється з його колишньою дружиною. Розповіді про обидвох складають станові лінії сюжету, є тугими нитками, що обвивають свідомість головного персонажа. Ладні на вроду, ще й боженькою в тім’я заціловані – ось які жінки до вподоби Марку – фріласеру-гульвісі,  який не втрачає спромоги злягання із першою-ліпшою кралею. Він одержимий своєю теорією про проминальність сентиментів, прецінь то радше манір правдитись, аніж хитромудра гадка. Утім на стремено він усе-таки зрікається своєї опінії.

Пансексуальне свавілля, безконечні ріки питва, психотропні речовини – саме цими складовими сповнене життя Марка Мароньє –  безклопітного чолов’яги, який силкується випробувати  мислимі радощі світу сього.  Він завше живе за одними й тими ж  гедоністичними принципами, які, здавалося, нікому не завдають шкоди.  Сповідуючи теорію трирічного реченця існування любови, йому навіть вдається знайти плетеницю доказів на потвердження істинності власної екзистенційної моделі, одначе домисел згодом тріщить по швах, позаяк втома від рутини замаскованої у свято доймає головного персонажа, спричиняє депресії, тому й  вимушує до бодай незначних змін.

Силуетно роман неускладнений ані метафоричністю, ані іншими літературними пасажами, понеже, на думку Марка, чи то самого Фредеріка, варто втікати від оригінальності та притримуватись вічних сюжетів. Поміж тим твір насичений музичними й кінематографічними алюзіями та незначною інтертекстуальністю. Подекуди містить натуралістичні мазки.

«Кохання живе три роки» – це нехитре чтиво, яке легко можна розшарпати на цитати. Воно завше залишатиметься на часі, затим що у творі прописані вічні проблеми амурних взаємин, хоча й дещо у не зовсім романтичній інкрустації.