«Назва книги може не мати нічого спільного з тим, що там всередині», - зазначив автор на презентації свого творіння. Але це не про цей детектив, адже уся історія дійсно закручена навколо вбивств с виколюванням очей та ритуальних татуювань. Отже, заголовок дійсно відповідає тому, про що книга, але, що саме мається на увазі, зрозуміти можна лише прочитавши книгу.

Яскрава обкладинка кольору крові вирізняє книгу з-поміж інших і кидається в очі здалеку. Цього разу мене дуже порадував папір, з якого зроблена книга, адже він не білосніжно білого кольору (а газетного), а це – плюс для наших очей. До того ж (можливо, це вже суто мій смак) але такого типу папір дуже приємно пахне.

Отже, тепер про головне, а саме – про детектив. Страшне вбивство сталося у Донецьку. Жертвою став татуювальник Костянтин Кречет. Мертве тіло знайшли з виколотими очима. Хто? Навіщо? Чому саме він? За відповідями на ці запитання відправляється у відрядження київський професор-журналіст Богдан Лисиця. Але сам Богдан намагався приховати те, що він професор і представляв себе суто як журналіст. В допомогу Лисиці його головний редактор надав йому помічника, донецького кореспондента газети «Презумпція» (власне у ній і працює Богдан) Ігоря Марченка, якого автор коротко назвав донкор. Бувально за декілька днів вони встигли стати справжньою командою. Богдан міг повністю розраховувати на його допомогу, але все ж таки надавав перевагу по максимуму вирішувати проблеми самостійно. І навіть, знаходячись на грані життя та смерті, коли на нього напали озброєні невідомі в його номері готелю, Богдан гідно захистив себе та ще й знешкодив злочинців. А чому власне напали на журналіста? Кому він потрібен у невідомому місті? Відповідь на запитання проста: бо почав розлідувати ту справу, розкриття якої «комусь» невигідно. І, очевидно, побачили в Богданові справжнього професіонала своєї справи (хоча не дуже і своєї, але професіонала). В той час, як дует журналістів працює над тим, щоб знайти вбивцю донецького татуювальника, в Торезі (містечко в Донецькій області) стається вбивство ще одного татуювальника з виколотими очима. Це повністю дезорієнтує Богдана, адже всі здогадки та аргументи втрачають свою силу і журналісти одразу вирушають у місто, де скоєно нове вбивство. Все здається дуже заплутаним і професор навіть розчаровується і втрачає надію, що відповідь буде знайдена. Навіть хотів було і до Києва вертатися, але все ж такий сценарій не для нього і він, узявши сили в кулак, продовжує свою роботу, адже має гостре відчуття справедливості та любить своїх читачів. До речі, у Торезі він і знайшов одного з «фанів» своєї творчості, а саме квіткарку в цирку CIRCUS SALUTATIS (саме навколо цирку потрібно і шукати відповідь на всі запитання). Жіночка, як виявилось, читає газету «Презумпція» та з нетерпінням чекає кожної нової статті від Володимира Ярчука (такий псевдонім узяв собі Богдан). Але це не так важливо. Рити доводиться навколо цирку, адже багато фактів ведуть стрілки туди, а згодом у ньому теж станеться дивне вбивство. Шокуючим відкриттям для Богдана є те, що всі підозрілі, так звані «потенційні вбивці» мали на своєму тілі дивне тату, а саме тату учасників секти Мінеритів. Мінерити – це люди, що створили на Донбасі нову релігію і вважають свою Батьківщину – таким собі центром Всесвіту. Атмосфера загострюється, і Богдан підозрює у причетності до вбивства навіть свою кохану дівчину, капітана міліції Олену Онищенко, яка теж, як виявилося згодом, має це дивне тату. Невже так буває, і дівчина, яку професор вважає «янголом» з капітанськими погонами так якісно приховує усе від нього? До речі, трохи про любовну лінію. З дамою серця Богдан познайомився, як не дивно, в районній міліцайні Донецька. Струнка блондинка з солодким голосом одразу закохала в себе Богдана. Але і сама закохалася у нього. Але не все так гарно, як у казці, бо у Богдана є конкурент, але не будемо вдаватися у подробиці… Усе найсоковитіше на сторінках книги...

Сподобався уривок із щоденника вбитого торезького татуювальника Платона Піменова:
«09.01.2013. «Чи можна зараз, посеред холоду й незатишності, думати про весну? Чи є в цьому розумне? Здається, що я вмер. І за всім, що відбувається зі мною й навкруг мене, спостерігаю збоку. Із не дуже безпечного укриття. Здається, що сюди обов’язково влучить снаряд. Мені взагалі часто бачаться снаряди. Вибухи. Таке передчуття, що з нами відбудеться страшне. Що ми не живемо, а витанцьовуємо перед похороном…»
Також автор цікаво і досить детально описує місцевість, в якій знаходяться головні герої. Особисто мені було особливо цікаво читати про Донецьк та Торез, адже я була у цих двох містах.
 Отже, хочу сказати, що цю книгу варте прочитати не тільки любителям детективів, а й «фанам» інших жанрів. Детектив має дійсно закручений сюжет, змушує тебе думати, думати й думати, зіставляти факти й аргументи. Занурившись в історію, починаєш підозрювати навіть найближчих людей. І це круто. Книга не відпускає до кінця. Історія наповнена інтригою, наявна навіть доля містики, але, незважаючи на все це, автор не забуває й про настрій читача, наповнюючи свою книгу гостреньким гумором.

Приємного читання!