В ідеалі будь-який університет, впорядкований вченою радою з будь-якої дисципліни, і, відповідно, архівом рукописів захищених та не захищених дисертацій, мусив би мати власне видавництво, яке б перетворювало ці рукописи (знову ж таки в ідеалі — виключні досягнення наукової думки та результат тривалої праці архівних завсідників) на книги. Також у кожного (в ідеалі - українського) університету та НДІ мусить бути сайт, де оприлюднюються тексти цих досліджень.

Книга Маріанна Мовної, присвячена путівникам Львова к. ХІХ — початку ХХІ ст., зміст котрої точно відповідає її назві, схожа на повноцінну кандидатську, видану у вигляді приємної книги (А5 формат, тверда палітурка, численні чорно-білі ілюстрації), що її потрібно було б принаймні знати в обличчя всім дослідникам історії Східної Галичини зокрема та України загалом.

Рівень видання нагадує кращі книги типових академічних польських видавництв, прикріплених до Варшавського чи Ягеллонського університетів, чи автономних, на зразок "Нерітону".

Ця праця згадує 277 путівників, виданих всіма мовами Львова, — апріорі полілінгвістичного міста (це переважно польська, а також німецька, російська, англійська та українська мови.). Книга належить до довідкової літератури, на це вказує і впорядкування матеріалу, і солідна бібліографія та додатки, суттєво більші від самого тексту. Книгу структурованого у хронологічній послідовності: за австрійським, російським, польським, німецьким, радянським періодами, а також епохою Незалежності. А що мешканці всіх цих епох, незалежно від національного походження та віросповідання, гостро переймались проблемою адекватної репрезентації Львова, — від спокійних, затишних, "домашніх" польських оповідей всіх часів до апофеозу "туристичної мрії — ХХІ", створеної жвавими сучасниками, — то і матеріал, опрацьований дослідницею, справляє сильне (в хорошому сенсі) враження. У згаданих додатках містяться: короткі біографії авторів путівників; бібліографія власне путівників у хронологічному порядку; перелік використаної авторкою періодики, а також іменний покажчик (знову ж таки в ідеалі — невід´ємна риса наукового видання).

Тематика монографій, історико-культурних досліджень, довідкової літератури etc. нечасто збігається з колом інтересів читачів популярних ЗМІ, проте саме її наявність — і якість — найпершими свідчать про загальний рівень науки та культури країни. А що до часів видання на сайті ДАКу хоча б переліку всіх тем дисертацій країни за минулі роки (навіть не структурованого за спеціальностями) ще треба дожити, то кожен університет з цими інформаційними проваллями дає собі раду як уміє. Стратегія Львівської академії мистецтв (видавництво якої, на жаль, поки що не має власної веб-сторінки) справляє раціональне враження — а це вже немало, з огляду на цілком сюрреалістичні риси вітчизняного книговидавництва.