Re: цензії

Іноді, здавалося б, ну, що ще можна написати про нещасну дитину, якій так не пощастило з батьками? І що нового можна сказати, коли у хлопчика є лише один товариш, і той насправді не людина, а собака?

А виявилося, що можна, і так, що до серця дістає.

Мова іде про книгу Марини Павленко «Миколчині історії». Головний герой – Микола: він самотній, покинутий хлопчик, який поки не пройшов усіх етапів соціалізації, та й в школі буває вряди-годи, ходить туди іноді, щоб не мати проблем. Але Микола не хуліган, не безхатченко, він просто намагається вижити. І для того йому доводиться будувати собі будиночок з мотлоху, красти рибу та іншу смакоту з котячої миски, збирати пляшки по дворах...

День за днем читач спостерігає за поневіряннями малого Миколи, бо його вітчим – п’яниця, а матір не особливо звертає увагу на сина, більше переймаючись своїм новим чоловіком. Біля хлопчика тільки собака, вірний пес на ім’я Найда, чиїми очима насправді читач і бачить все, що відбувається.

Це не новий, але неймовірний у своїй яскравості і впливі складний прийом: показати світ очима тварини і через її світосприйняття. Й у цій книзі авторці вдалося зробити текст реалістичним і пронизливим.

Ще цуценям Найда ледь не загинув, його кинули у багнюку помирати люди, від яких «добре пахло». Микола врятував нещасного собаку. І тепер людський гарно пахнучий, причепурений світ – ворог для Найди. Від підступних людей, які гарні лише зовні, але мають черстві і чорні серця, охороняє свого хазяїна розумний пес.

Разом із Миколою та Найдою читач переживає ураган, мандрує місцями бойової слави, шукає гриби і, головне, що б цей хлопчик не робив, він прагне знайти своє місце у житті, а це актуальна проблема і для самого юного читача. Світ відповідає на цікавість хлопчика, відкриваючи йому свої таємниці. Пронизливою є сцена, коли Микола знаходить медальйон собаки, який воював і героїчно загинув, а свого чотирилапого бойового побратима солдати також називали Найдою. Обидва собаки – герої, мудрі і сміливі, у цьому ні на мить не сумніваєшся.

Микола – не типовий хлопчик з вулиці, злий на весь світ. І якби його доля склалася інакше, він би міг досягти успіху. Микола розумний, хоч і неосвічений, добрий, щирий, цікавий і до минулого, і до того, що діється у світі. Він не п’є і не палить, на відміну від дітей із благополучних родин. Його досвід спілкування з алкоголем і тютюном ледь не скінчився трагічно. І це дуже гарний виховний момент: не лише спосіб життя визначає, ким є людина, але на це впливає і наявність сили волі та духу. Навіть за важких умов можна бути моральним і добрим.

Світ підступний і брехливий, про це неодноразово говорить авторка. Особливо вражає, як іноді тонко це зроблено: «Якби не Вітчим, його Миколка засвоїв би життєві уроки з отих великих картин, які розвішані по місту й звуться рекламами. На них життя з цигарками й алкоголем намальоване дуже красиво, без падінь під лавку й помирань. І зовсім не смердить. Отоді Миколка точно навчився б пити й курити. І зовсім не тікав би, коли Хлопці запрошували б його затягнутися» (С.42).

Цей хлопчик – борець, і віриш, що йому вдасться не втратити себе у такому несправедливому і складному світі нещирих людей. І чим далі, тим частіше йому зустрічаються й гарні люди. І навіть хазяйка кицьки Анфіси виявляться нормальною людиною, яка підгодовує Миколу та його собаку. А сама гордовита Анфіса, яка так полюбляє красуватися на паркані, також багато пережила: нинішня хазяйка відібрала кицьку у сусідів, які хотіли її втопити.

Неоднозначний дорослий світ і неоднозначні люди та їхні вчинки...

А ще ця книга вчить вірити, що за добро світ віддячує добром, і що диво таки станеться. Фінал твору відкритий: на свято Миколая головний герой сподівається від щирого серця, що на нього теж чекає гостинець від святого, ласкавого до всіх дітей.

Хочеться окремо відмітити ілюстрації – книга дуже гарно і реалістично оформлена, що створює відповідну атмосферу для її сприйняття.

Дуже сильна, психологічно достовірна книга, яку варто прочитати і дітям, і дорослим.