Усі , хто в Харкові регулярно відвідує літературні тусовки (головно Слем), знають Безпальцева (Олексія Безпалого). Це молодий хлопець років двадцяти, міцної статури, який зазвичай читає власну абсурдну (аж до еклектики) прозу сильним голосом, урізноманітнюючи свої виступи перфомансами, як то переодягання в жіночу сукню чи видобування з ширінки вареного яйця. Ефектний вигляд на сцені, гра м’язами і нетривіальні виступи з такими ж нетривіальними текстами зробили цього дивака впізнаваним на будь-якому літературному заході.

Тексти Безпальцева заслуговують на особливу увагу, адже серед загалу саморефлективних, сльозливих і навіть гламурних «шедеврів» (як знаних і популярних авторів, так і зовсім молодих письменників) творчість Олексія різко вирізняється — експериментальністю і дивовижним поєднанням непоєднуваного: смішного і трагічного, високого і низького.

Нещодавно мені трапилась його книга під назвою «Хоббіт». Навіть не розпочавши читати, можна зрозуміти, що переді мною щось незвичне: на обкладинці зображено босу ногу (очевидно, хоббіта) з відрізаними чотирма пальцями, на звороті — фото самого автора, який захоплено дивиться кудись угору, тримаючи в руках велику пляшку «Немірова», внизу надпис — «… але про це мене батьки не попереджали». Мабуть, читачеві надається змога розгадати цей своєрідний ребус чи Безпальцев просто вирішив «приколотись».

Експериментальність обкладинкою не обмежується. На першій сторінці замість передмови розміщено текст великими літерами — «Хоббіт — це я, ніби звір, це мій внутрішній світ, моя зовнішня шкіра, мій зовнішній одяг, мої м’які тканини і тонкі ниті, що огорнули тебе, коли ти відкрив цю книгу». Жодної вказівки на видавництво та інші технічні регалії. Експериментувати так експериментувати.

Уся книга розбита на 5 розділів-пальців: «Найбільші великі», «Дивні вказівні», «Любовні середні», «Брутальні безіменні», «Дружні мізинчикові». Всередині кожного розділу — уривчасті і короткі оповідання Безпальцева та твори, які автор книги «Хоббіт» написав із «колегами по цеху»: Сергієм Бондаренко, Кавайним (останній розділ). Зміст називається «Внутро».

Розділи відрізняються тематикою і настроєм. Наприклад, «Любовні середні» об’єднані темою кохання і стосунків із жінками, «Брутальні безіменні» — як не дивно, брутальністю. Хоча останнє характерне для всієї книги, у якій постійно щось відрізають, когось б’ють, посилають. Усе це описано з відвертою фізіологічністю, але Безпальцев не ставить собі за мету створити «жахливчик», увесь хардкор «Хоббіта» — абсолютно буденний, який переплітається в заплутаний клубок з ліричністю, інколи приколами, глузуванням, апатією. Інколи складно зрозуміти, який перед тобою текст: трагічний, комічний, пафосний, простий чи в цій «солянці» неможливо виокремити щось одне?

Безпальцев не соромиться писати в кращих натуралістично-абсурдних традиціях. Наприклад, у першому оповіданні «Свіжий» головний герой, хлопчик Жора, разом з грошима на обід отримує від матері її відрізаний палець: «Зазвичай, мама давала по 1 гривні, а сьогодні — цілих 5, та і ще пальчик відрізала, таким чином проявивши материнську ласку до сина». В оповідання «Вентилятор» (розділ «Брутальні Безіменні») головний герой займається сексом з власною матір’ю і мріє, щоб його статевий член відрізав вентилятор, в «Метрофілії» — спостерігає, як бомж у метро розрізає живіт вагітної жінки, а сам «герой» спокійно виходить з метро — насолоджуватись «прекрасним шумом зовнішнього міста». В «Небезпечному Таїланді» герой знайомиться з красунею, яка виявляється чоловіком і яку (тобто якого) затягує раптовий вир у джакузі.

Звичайно, не варто всі ці жахіття сприймати буквально, Безпальцев — не маніяк, він просто намагається швидко і не зовсім безболісно розповісти про світ, у якому ми живемо, де панують пофігізм, жорстокість, розбещеність. Натуралізм у цьому разі — найзрозуміліша мова, і окрім Безпальцева цієї мовою говорять відоміші письменники — Сорокін, Єрофєєв, режисер Олексій Балабанов, який у своєму фільмі «Вантаж 200» надзвичайно натуралістичним сценам дав ляпас усьому радянському неуцтву. А як по-іншому?

Незважаючи на всю «чорнушність», «Хоббіт» — унікальна і навіть читабельна книга. Безпальцев намагається не розмінюватись на дрібні теми, а показати все те, з чим ми щодень зіштовхуємось, але не боремось. Або навіть просто ігноруємо.