Re:цензії

30.01.2015|13:17|Інна Долженкова

«Сторозтерзаний Київ» і неприкаяна душа

Лілія Черен . Марта. К.: Дуліби. - 2014, - 254 с.

Урбаністичної прози в українській літературі останніх десятиліть не бракує. Проте ця проза, і мала, й велика, переважно про сучасні міста і містян. Герої Олеся Ульяненка, Володимира Даниленка, Сергія Батурина, Сергія Жадана, Ірен Роздобудько чи Лариси Денисенко живуть і діють у декораціях сучасних міст від Києва чи Харкова до Парижа й Лос-Анджелеса.

Дебютний роман молодої (31 рік) Лілії Черен - про Київ та його мешканців, яким випало жити в столиці 20-30-х років минулого століття. З такими собі флешбеками з 1918-19 років. Що ми знаємо про тодішній Київ?

"Стоїть сторозтерзаний Київ і двістірозіп´ятий я" - так Павло Тичина сформулював свій жах перед катаклізмами, що їх переживала колись пишна столиця Київської Русі та короткочасна  резиденція незчисленних урядів у 1918-20роках.

Роман "Місто" Валеріана Підмогильного, виданий 1928 року, вже не містить трагічних візій революційної та пореволюційної доби, занурюючи читача в світ нової постреволюційної дійсності, в якій вирує життя комсомольско-студентської молоді. Тієї, задля якої, здається, й замислювався Великий переворот. Ця молодь, утім, у своїх прагненнях підкорити велике місто нічим не відрізняється від відомих світовій літературі провінціалів, котрі, відколи міста взагалі з´явилися на картах, летять на їхнє заманливе світло з упертістю нічних метеликів.

"Місто" Підмогильного - це такий собі щоденник вростання героя Степана Радченка у Київ, з усіма амбіціями молодої душі, яка прагне самоствердження. Проте побут київських міщан найменше хвилює як автора "Міста", так і його героя.

Тим часом, для того, щоб уявити собі атмосферу, в якій існував Київ у першій третині минулого століття, потрібні саме документальні подробиці. Бо інакше не збагнути, чому саме так, а не інакше, склалася історія. І як ті люди, котрі були свідками "великих переломів", виживали чи вмирали. І головне - завдяки чому одні вижили, не думаючи про це, а інші, хапаючись за всі можливі соломинки, не зуміли пристосуватися до нових умов. Або ж, навпаки, вичерпавши всі внутрішні сили для спротиву, віддалися на поталу невблаганній панні Смерть.

Лілія Черен у своєму романі "Марта" намагається дати відповіді саме на ці ексзистенційні запитання. Нас, читачів, які пережили Майдан і переживають нині жахіття вторгнення "братської" країни, цікавлять саме вони. Це все одно, що розпитувати батьків-дідусів про жахіття Другої світової - і раптом виявиться: твоя мама досі згадує добрим словом німця, який пригостив її шоколадкою, коли зайшов до хати облаштовувати на горищі спостережний пункт. Або ж зрине в пам´яті рік народження твого дядька (1944-й, уже не окупація, але ще війна) чи тітоньки (1933-й, голод) - і ці дати й спогади геть руйнують усі штампи радянської пропаганди.

Як же вони тоді жили? Кохалися й народжували дітей? Не ходили до школи, бо пухли з голоду, але якось знаходили час на спів і любов?

Природа людини незмінна й не залежить від соціальних збурень. Принаймні, героїня твору Лілії Черен, дослідниці, до речі, київського побуту 20-30-х років минулого століття, добу великих катаклізмів XXстоліття переживає природно - як пору власного зростання,  з усіма його гормональними бурями жіночої юності. Марта, дівчина з села, яка поселилася в київського дядька 15-річною, сприймає Київ не як осердя світових соціально-класових чи ще якихось історичних збурень. Для неї нема й не буде іншої епохи, щоб відкласти, скажімо, особисте життя "на потім". Вона живе тут і тепер, у Києві першої третини XX століття, сприймаючи його як декорації до свого життя. Їй хочеться кохати - і вона знаходить то одного, то другого, то третього, весь час намагаючись наблизитися до ідеалу, але розуміючи, що цей ідеал із кожною спробою жити з чоловіком родиною хіба що віддаляється.

"Марта", як і "Місто" Підмогильного, - роман душі. Різниця між ними, попри один часовий відрізок і середовище, колосальна. "Місто" - класичний текст про підкорення чужого середовища амбітним провінціалом, яка закінчується тим, що чужорідне середовище поглинає колишнього селюка, цілком розчинивши в собі.

Героїня ж роману Лілії Черен, проживаючи своє дівоче й жіноче життя на тлі Києва, не піддається спокусі злитися саме з Містом. Для неї важливіше - її власні устремління й бажання. Вона починає жити з Володимиром через кохання, пробачаючи навіть бридкий епізод зради з буцімто найкращою подругою. Але, пробачивши коханого,  якось буденно, без тіні докору в бік колишнього, виходить заміж за Герберта, німця, якому коханий її просто...дарує.

Окрім часу дії, роман "Марта" з "Містом" пов´язує ще й   "Розстріляне відродження", до якого належав Валеріан Підмогильний. Точніше - цитати з поетів того покоління (серед них і вцілілих, як-от Павло Тичина чи Володимир Сосюра), що відкривають майже кожний розділ роману-хроніки. Але в усьому іншому вони дуже різняться, і передусім - гендерним поглядом на те,  що відбувається з їхніми героями. Підкорення, вдале чи ні, Міста - цілком чоловіча історія.

"Марта" ж радше оповідає про спроби героїні не підкорити Київ, а знайти своє місце в ньому задля власного комфорту. Як душевного, так і матеріального. Але при цьому вроджена сільська мораль не дозволяє героїні вішатися чоловікам на шию тільки за те, що вони пообіцяють її утримувати.     

Марта - звичайна собі дівчина, яку до київської рідні за наймичку послала сільська родина ще в 15 років. Але вже на початку 30-х, коли до неї доходить страшна звістка про розкуркулення й заслання рідних до Сибіру, вона, хоч і плаче, але не переймається тим, щоб якось їм допомогти. Марта сприймає все, що відбувається з містом та її рідними, як щось належне, чи то перехід Києва з рук у руки денікінців, червоних, Петлюри, гетьмана, а чи голод і холод 20-го року. І в цих умовах, будучи жінкою до стертих шиттям пучок, вона шукає в чоловіках передусім захисту від недоброго світу. Іншого вибору їй не дає ні походження, ані відсутність систематичної освіти.

І лише історія про те, як Марта зуміла використати лист від екс-родичів із Берліна, щоб утекти з Радянського Союзу, свідчить: коли на кону життя і смерть, героїня, будучи вже вдовою ворога народу без шансів на подальше існування, знаходить у собі мужність і мудрість, аби вижити. При цьому ще й урятувавши хвору на сухоти й теж цілковито беззахисну подругу. Опинившись у Парижі в повному розквіті сил і жіночої вроди, Марта нарешті дає волю своїм мріям, які не могли здійснитися в підрадянському Києві - влаштувати власне ательє мод. Ну, а тут іще й нагодився старий київський знайомий Тиміш. Цей офіцер свого часу втік із тодішньої столиці України разом і з гетьманом Скоропадським, але можливий роман так і не розпочався, коли хлопець і Марта випадково познайомилися в Києві. Чим не хепі-енд казки про Попелюшку? 

Але не все так просто. "Марта" - це досить рідкісний для сучасної української літератури роман-хроніка. Всі душевні порухи героїв автор передає досить скупо, щоб не сказати відсторонено, холодно й безпристрасно фіксуючи перебіг подій.

За цією відстороненістю відчувається обізнаність дослідника-науковця з джерелами, з яких можна дізнатися про побут киян того часу. Ця  максимальна дистанційованість автора від героїв - звідти, з пожовклих газетних сторінок, архівних записів про народження та смерть, старих фотокарток міських салонів. Персонажі яких уже давно відійшли в кращі світи. Автор про це чудово знає, відтак не має сил ані на співчуття, ані на ненависть до своїх героїв. Ліля Черен просто фіксує хроніку подій і їхню невблаганну логіку, за якою хтось із дійових осіб роману зникає з театру житейської драми раніше, хтось - пізніше. А ще комусь, за тією ж невблаганною логікою, дістається ще один шанс. І добре, що такий шанс дається головній героїні Марті. Вона заслужила на нього своєю щирістю, працьовитістю й закоханістю в життя, попри холод, голод і війни за Київ. Хай цей шанс здійсниться в Парижі. Тим краще.

Проте для того, аби все це зрозуміти й добратися до суті авторського задуму, читачеві, на жаль, доводиться долати хащі багатоповерхових словесних конструкцій, що дуже шкодить тексту. Приміром, я не можу собі уявити, щоб люди початку 30-х років розмовляли так:

"- Мабуть, паспорт такий пошарпаний саме тому, щоб знівелювати різницю між фотографією і справжньою Хеленою...- доповнила міркування подруги Ліна." 

Або ж непрямо передані автором думки персонажа мали б такий вигляд: "Герберт тактовно промовчав, адже спонтанна несподівана покупка підштовхувала до роздумів про можливість проживання на спільній території..."

Ця "спонтанна несподіванка" страшенно дратує і, якщо видавництво "Дуліби" збереться перевидавати цей роман, нова редакція "Марті" не завадить.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери