Люблю постійно відкривати для себе щось нове – нові автори, режисери... Проте, книгу невідомого автора беру до рук з певним скепсисом, але все ж з надією на цікаві емоції, які вона, в перспективі, може викликати. І от, зовсім недавно, я дізнався про молоду українську письменницю, котра написала свою першу книгу. Це Поліна Кулакова і її книга в жанрі трилер «Я пам’ятатиму твоє обличчя», що вийшла в видавництві «Discursus». 

У рецензіях і відгуках насторожувало порівняння Поліни з такими авторами як Стівен Кінг чи Аґата Кристі, адже в більшості випадків такі аналогії нічого доброго не віщують. Цього разу був виняток. Почнемо з того, що ці паритети абсолютно не обґрунтовані. У Поліни, як виявилося, власний стиль, котрий ні краплі не схожий на стилі згаданих авторів.

Книга зацікавлює одразу з перших сторінок, а вже після прочитаної четвертини від неї неможливо відірватися. Сюжет в постійному русі, екшн безперебійний. Часто глава закінчується на найбільш інтригуючому моменті, а наступна – вже розказує іншу сюжетну лінію, котра теж закінчується на найцікавішому, що заставляє читати далі і далі не відкладаючи.

Все в книзі гармонійно, немає зайвих подій чи персонажів, котрі б її засмічували. Всі герої, як справжні, з чітко прописаними характерами. Містична лінія не переходить за допустимі рамки, а, навпаки, приносить твору більшої атмосфери загадковості. Моментами було дійсно моторошно, а моментами настільки сильні переживання, що з’являлося якесь дивне відчуття всередині.

Окреме слово хочеться сказати про одну з діючих осіб – судмедексперта Віру. Точніше не так про неї, як про те, як вона прописана. Видно, що авторка її полюбила і з повною відданістю віднеслася до неї. Очевидно, що проведено добрячу дослідницьку роботу над цією професією, бо багато її нюансів пересічна людина просто не знає.

Загалом мною була прочитана одна з найкращих сучукрліт-книг останнього часу і краща детективна історія, котрі мені доводилося читати в цьому році.