Тетяна і Сергій Дзюби. Розмова чоловіка і жінки : вибрані вірші / перекл. польською, упоряд. Група «MARa»: Роксана Кжемінська, Маріанна Хлопек-Лабо, Анна Тилютка; ілюстрації Ядвіґи Квятковської. – Люблін: WydawnictwoPolihymniaSp. zo.o, 2013. – 168 с.

Відтепер польські читачі мають змогу познайомитися з творчістю відомого українського подружжя з Чернігова, адже Тетяна і Сергій Дзюби нещодавно видали свою поетичну книжку польською та українською мовами. Взагалі ж, вірші Тетяни та Сергія перекладені 50-ти мовами світу й надруковані в багатьох країнах. Появу їхньої польської книжки ініціювали перекладачі з групи «MARa» (Яґеллонський університет, м. Краків, Польща).   Отже, ми – в будинку театру, перед нами – двоє акторів: чоловік і дружина. П´єса написана віршем у формі діалогу подружжя. Та на раз щось переплутається в сценарії – житейські умовності не керуватимуть уже поведінкою героїв, а рампа не розділятиме сцени та аудиторії. Ми, глядачі, –  свідки життя, після якого залишаться наповнені любов´ю листи, немов квитки на спектакль, і сімейні світлини, як невикористані афіші. Не зустрінемо Офелії та Гамлета – авжеж, доведеться нам почути приховану музику віршів у звичайному імені.  

Сергій і Тетяна Дзюби, подружжя поетів, надіслали свої тексти на вибір для перекладів. У дещиці томів перекладачі помітили деякі характерні риси: спільні теми, різні думки, одні ідеї, інші точки зору. Саме це стало основою для композиції цієї збірки. Уявіть собі, будь ласка, жінку і чоловіка, які сидять одне напроти одного, зустрічаються поглядами й подумки зосереджуються на одному питанні. Якби вдалося почути їхні міркування, можливо, ми збагнули б нарешті таємницю вічного нерозуміння статей?

Дія перша – станція Чернігів. Вона бачить буденність, що втікає далеко в ніч – своє спасіння. Тіні, довгі, мов колії, нагадують про долю жінки, для якої потяг став вирішенням усіх проблем; анна кареніна – її ім´я написане з малої літери, – як символ, а не спогад… Він чує тихий голос – якась жінка шепоче про свою тугу – це станція, яка була, є і буде завжди в одному місці. Станція чекає пасажирів, пасажири не чекають станції. 

Дія друга – ковчег Ноя. Заспаний чоловік добігає до берега, але ковчег уже відчалив. Він запізнився, однак, покинутий і забутий, не впадає в розпач, адже врятувався від обраного люду та його долі! А жінка встигла на ковчег, але він виявився пасткою. Це – тролейбус, що везе її на роботу, подібну до вічних черг. А говорили ж про спасіння… 

Дія третя – читання Біблії. Вона зосереджено стежить за словами вчених, записує їхні вказівки й звертає увагу на залежності. Бо там, де немає віри, – немає страху; а там, де немає світла, – не видно ночі. Тим часом його увага звернена на ринок, де продають усе – дослівно все! Тільки душу не ділять на частини, проте скидку на спасіння від месії отримати не проблема…   

Ми, перекладачі, були в захоплені від віршів, які так відверто показують інтимність у стосунках між жінкою і чоловіком. У цій збірці Сергій не раз, як ліричне «я», вживає форму «ми», деколи звертається прямо до своєї дружини: «давай Тетянко літати на танці»… 

Звісно, любовна лірика – це не нове явище в історії літератури, але нам ніколи не вдавалося почути голос Беатріче. У цьому випадку Беатріче не тільки відповідає – вона творить свою поезію. Завдяки цьому, ми можемо почути слова про одне кохання з двох джерел.