«Крамниця щастя» – така назва нового любовного роману відомої івано-франківської письменниці Ольги Деркачової. Авторка, напевно тому, що сама  є викладачем, дуже вдало розкрила життя сучасної молоді, передала їхні переживання та почуття, а також різні пригоди та любовні історії. Характери різних людей: добрих і співчутливих, гордих та самовпевнених. Думаю, дану книжку варто прочитати всім студентам, і, я впевнена, що кожен там свій образ чи образ знайомих знайде.

З цієї книжки вийшов би чудовий фільм. Перегортаючи кожну сторінку, я чомусь ніби дивилася романтичну стрічку про історію молодої дівчини-студентки, в уяві постали всі образи. Початок книги не зовсім зацікавив, але далі все читалося на одному подиху. Цікаві реалістичні описи дівчат: Іра, Наталка, Марина – всі вони є насправді, тільки під іншими іменами.

Здивувала досить неординарна історія кохання студентки та викладача. Хоча саме в цьому і є та головна зернинка. Він молодий, красивий, розумний – вона юна, романтична дівчина, яка вперше закохується в свого викладача, до кінця не розуміючи цього. Вона йому також подобається, але він стриманий, розсудливий і не показує дівчині своїх почуттів тому, що він є її викладачем, від чого Марина страждає. Головна героїня бачить, що чоловік турбується про неї, але водночас ігнорує її, вона злиться мучиться, бігає за ним, шукає зустрічі…

«Вона згадувала про Олексія з болем і присмаком образи. Чому він такий? Чому в них так трапилося? Чи не трапилося нічого? Може їй тільки здавалося? Часто згадувала їхній поцілунок. Нема Олексія. Ніколи не було. Був хлопець, який пожалів її, дурнувату Марину. Жалість – це не любов».

«Крамниця щастя» – місце роботи Марини, тут вона знайомиться з хлопцем Миколою, з яким їздять на різні вечірки працюючи казковими персонажами та клоунами. Микола закохується в Марину, та вона не може йому відповісти взаємністю, бо її серце належить іншому.

Завершення цього роману для мене є трохи передбачуваним, щасливим і романтичним: «Усі образи розчинилися, як цукор у гарячій каві з тієї кав’ярні, де Олексій із кимось говорив французькою. Немає злості, образ, відчаю, гіркоти. Вона вже нічого з цього всього не пам’ятає. Це все було дуже давно. Це історія чийогось іншого життя, не її. Це все було не з нею. Це все було не з ними. Це все було до них».