Re: цензії

20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
09.03.2024|Ігор Зіньчук
Свідомий вибір бути українцем

Re:цензії

06.06.2013|08:48|Дмитро Княжич

Станція пересадки – Земля

Олександр Есаулов «Зоряна електричка» – Вінниця, «Теза», 2012. – 282 с.

Як Діоген із ліхтарем шукав людину, так я (хоч і без ліхтаря) шукаю якісну українську літературу для підлітків. Пошуки ускладнює та прикра обставина, що своє ми так і не навчилися ні рекламувати, ні просувати. Через це інформація щодо появи нових видань на ринку дитячої книги не завжди доходить до адресатів, відтак доводиться працювати самостійно. А це приблизно те саме, що любительська археологія – можна накопати чого завгодно, але не знайти потрібного.  

Поза тим, якісна українська підліткова література таки є. До її когорти можна зарахувати молодіжне фентезі Дари Корній «Гонихмарник», серію «Русалонька із 7-В» Марини Павленко, цикл про юну відьму Ірку Хортицю Ілони Волинської та Кирила Кощеєва (попри певний «закос» під Гаррі Поттера», «Місто з химерами» та дитячі детективи Олеся Ільченка, тетралогію про пригоди юних каратистів Яна Гурича, українську «бондіану» Лесі Ворониної з суперагентом Грицем Мамаєм в головній ролі (власне, це вже класика 90-х), і ще… Однак, щоб розкопати ці скарби, доводиться чимало попрацювати «лопатою», і під час «розкопок» натрапляєш часом на такі химерні речі, як «Зоряна електричка» Олександра Есаулова.

Після розчарування, яким виявилося знайомство з «Арсеном» Ірен Роздобудько, в якому мені обіцяли психологізм, любов і містику, а в підсумку я не отримав ні першого, ні другого, ні третього – зарікся купувати дитячі книжки. Але під час відвідин весняного Медвіну все-таки не втримався. Привернула увагу назва (згадалося, що є аніме «Галактичний експрес 999») та обкладинка (художник – молодець!). О, ще й дипломант «Коронації слова»? Це вже зовсім цікаво. Ім’я автора – Олександр Есаулов (підозрюю, що він все-таки Єсаулов) – було мені знайоме, а от творчість – ні. Що ж, чудова нагода познайомитись.

Отже, в Києві наших днів живуть двоє приятелів – Петько і Льоха (філологи-ортодокси одразу б заволали, що «льоха» українською – свиня, і що українського хлопця так звати не можуть). Перший – роздовбай, другий – вундеркінд (хоча надалі вони мінятимуться амплуа). В цей час юний інопланетянин Маняма Корпурама (не японець) випадково потрапляє на Землю через несправність транспортного засобу. Петько ж, немовби той буличовський Коля Наумов/Герасимов, через власне роздовбайство за допомогою «електрички» переноситься в сиву давнину. А на пошуки загубленого Манями одночасно вирушають його дід – відставний зоряний командос, і двоє детективів (всупереч голлівудській традиції – обоє чоловіки).

Перше серйозне розчарування – ніякої «зоряної електрички» в романі насправді немає. «Електричкою» зветься система транспортних буїв, розкиданих по навколишніх планетах, завдяки яким відбувається телепортація на будь-яку відстань (слово «телепортація», відоме будь-якому сучасному підлітку, в романі чомусь відсутнє). Живляться буї, треба розуміти, аж ніяк не від електричних дротів, тому назва явно невдала. Відсутність космічного експресу, з ілюмінаторів якого пасажири можуть спостерігати вічну галактичну ніч, змусила засумувати. І подальший розвиток подій, щиро кажучи, не розрадив.

У книзі чотири (!) сюжетні лінії: двійко зоряних сищиків та інопланетний дід-спецназівець окремо одне від одного подорожують світами, населеними «умовно-розумними цивілізаціями» (під цю категорію потрапляють і земляни) і попутно несуть мир і справедливість в маси; Петько потрапляє до Києва ХІІІ ст. просто перед Батиєвою навалою, а Манямі з Льохою, що лишилися в сучасному Києві, аби не нудьгували, підкидають розслідування детективної історії. Зайве і говорити, наскільки рваним, як на дитячу книгу, виходить сюжет.

Отже, досконало розумні інопланетяни, озброєні найсучаснішою технікою та здатністю до мімікрії, наводять лад на планетах умовно-розумних істот. Дати колоритний опис відвідуваних ними світів автору забракло фарб, тому світики вийшли пласкими і нецікавими, а деякі деталі просто викликають сміх. Як вам, скажімо, планета під назвою Масябося та її мешканці – масябосяни? Або ж планета Фіга, населена пофігістами, одного з яких звуть Фьюфел? В описах цих світів є певні сатиричні натяки на нашу дійсність – надто завуальовані для дітей і надто прозорі для дорослих. Незважаючи на те, що мандрівники нерідко ризикують життям, їхні пригоди описані похапцем, тому уваги не затримують.

Трохи кращі справи в Петька. Чомусь двієчників завжди тягне в минуле, певно, щоб здатися там розумнішими. Сюжет із потраплянням неблискучого учня в часи княжої Русі використовував Ярослав Стельмах у повісті «Вікентій Прерозумний». От тільки стельмахівські русичі виявилися тямущі й вивели прибульця з майбутнього на чисту воду, а Петько ж зміг задурити самого князя Данила так, що той взяв його до себе на службу. До того ж стрибок у часі позитивно позначився на розумових здібностях Петька – у його пам’яті раптом оживають знання з історії (при монгольській навалі навіть Димитрія Донського згадав), та й учнем він виявляється на диво здібним. Описи давнього Києва, побуту, військових вправ справді зацікавлюють, так само колоритно підібрана давньоруська лексика (хоч автор і зізнається, що її джерелом йому послужив російський інтернет-ресурс давньоруської мови). В усякому разі київська одіссея є найцікавішою частиною роману.

Що ж до Льохи і Манями, то їм перепало менше від усіх. Киянин спокійно показує інопланетянину своє місце, інопланетянин критикує нашу ірраціональність (що взяти з цих «умовно-розумних»?) тощо. Ситуація, в якій друзі беруться за розслідування злочину, буквально падає на них з неба. Великої потреби щодо їхньої участі в розв’язанні кримінального вузла немає, але вони, забувши і про Петька в минулому, і про тих, хто шукає Маняму, кидаються у вир криміналістики. Детективна складова спершу інтригує, але зрештою закінчується нічим, ніби підкреслюючи, що її вставили в роман «аби було». Побіжно згадуються актуальні проблеми сучасності (забрудненість, погана екологія, ігроманія), проте – лише побіжно. При цьому в ерудита Льохи чомусь раптом перемикає пам’ять в плані історії, тоді як Петько в минулому раптом навпаки демонструє історичні знання.

Вікіпедія стверджує, що Олександр Есаулов росіянин за походженням і пише російською та українською мовами. З тексту скидається, що автор пише тільки російською, а окремі твори перекладає українською, не надто зосереджуючись на дрібницях. Проте ці дрібні недогляди часом випирають з тексту. Наприклад, крупний виграш – джекпот – азартні гравці називають «Потный Джек». Автор же перекладає цей вираз як «Спітнілий Джек» – гра слів губиться. Петько кілька разів називається «Петька». Страшна зброя прибульців «граваствол» в деяких місцях іменується «граваствіл» (привіт Азарову!). Хоча наявність помилок – то швидше камінь в город видавництва. Власне, судячи з сучасних художніх видань, економія на коректорах стала доброю видавничою традицією. Крім того, національність автора виявляє себе і щодо опису історичних подій. Так, автору дуже не подобається князь Данило (певно, тому що «галичанин»). Зокрема автор вважає, що монголи взяли Київ з вини Данила, що перед навалою виступив з Києва і забрав з собою більшу частину дружини, прирікши град на загибель. Прямо в тексті на це не вказується, але між рядків прочитується дуже чітко. Про те, що Данило в Києві ніколи не княжив, зайве і згадувати. Або ж наступний пасаж: «Ця штука лежала у землі, коли билися на Куликовському полі, цар Іван Грозний народився, прожив, поселивши у душі своїх підданих жах перед царською всемогутністю, і помер. Петро Перший розбив шведів під Полтавою. Наполеон узяв Москву, наші перемогли Гітлера, а ця штука весь цей час лежала в землі…». Не буду акцентувати увагу на тому, що автор чомусь зосередився на подіях російської історії, ігноруючи українську, але згадка про Полтаву прикро вразила. Звісно, кожен має право на свою думку. Може, для автора Полтавська битва – лише перемога Петра І над шведами, але так безцеремонно писати про це в дитячій книзі він не мав права.

Ще один аспект історичного в романі – оборона Києва від монголів очами сучасного підлітка. Прочитавши фразу «Вранці десятник, прийшовши перевіряти охорону, знайшов три холодних трупи, один з котрих, базікало і веселун Узей, був роззутий і роздягнений», зрадів – оте «базікало і веселун» мало б наводити юного читача на просту й водночас глибоку думку, що татари «теж люди», і війна – завжди трагедія. Однак надалі татари фігурують в тексті виключно як безликі мішені для стріл та мечів. Петько ж то несамовито крушить нападників, грізно пророкуючи їм пришестя Димитрія Донського, то раптом просто посеред січі впадає в недоречні роздуми на тему «Чому люди мають вбивати людей?», хоч це може коштувати йому життя.

Те, що подібні книги перемагають на конкурсі «Коронація слова», свідчить про гострий дефіцит якісної дитячої літератури в Україні. Брати ж участь в дискусіях на тему, чи складуть конкуренцію «Гаррі Поттеру» і «Сутінкам» пригоди на планеті Масябося, мені не хочеться. Бо абсурдно.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери