Re: цензії

22.04.2024|Ігор Чорний
Розтікаючись мислію по древу
08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень

Re:цензії

12.05.2013|17:04|Євген Баран

Листопадове прощання/Прощення Леоніда Талалая

Леонід Талалай. Безпритульна течія:вибрані поезії. – Чернівці: Букрек, 2011. – 312 с. – (Серія «Третє тисячоліття: українська поезія»).

Книга, безперечно, випала з кола розмов. Причиною нагла смерть поета. Не повертатимуся до неї (до смерти Талалая). Се нічого не змінить у нашому нерозумінні сеї банально-людської трагедії. Але мені дивно, що про книгу ніхто нічого не каже. За винятком Мирослава Лазарука, який є ініціатором серії, і залишається відданим приятелем Леоніда.

         Категорично налаштований проти поезій Талалая Петро Сорока. Дісталося й мені за те, що назвав його «найщемливішим ліриком ХХ століття». Гадаю, філіппіки Сороки, а йому не відкажеш у чутті слова, бо він сам є талановитим поетом, пов’язані все-таки не з естетикою, а етикою. Я не чіпатиму права Сороки на такий етичний категоризм, а говоритиму про книгу. Без неї годі уявити собі драму життя ліричного героя, яка підвела його до межі, за якою вже ні етики, ні естетики, лише наша віра або ж наше безвірʼя.

         «Безпритульна течія» поза сумнівом – книга прощання і прощення Леоніда Талалая. Се розкуте письмо, де вже немає потреби говорити красиво, а залишається внутрішня потреба сказати щось подібне до життя, не до літератури:

Скрипка аж заходиться плачем,

До плеча притиснулась і грає.

Хто кому з нас підставля плече?

Я не знаю, скрипко, я не знаю,

Хто до кого під вечірній дзвін

З листопадом серця і колін

Підійшов із відчуттям вини.

Ми з тобою нерозлучна пара –

Порожнеча чорного футляра

Дивиться на нас, як дві труни.

(«Старий скрипаль», с.17)

 

         Домінуючий настрій книги – всерозуміючого прощання/прощення. У єдиному цілому тут в’яжеться весь життєвий досвід ліричного героя: від народження до … готовності прощати і прощатися. Наскрізний мотив – мотив самоти/самости (творчої, екзистенційної).

         Це не монолог ліричного героя – а наскрізний діалог з людьми, рідними і близькими по крові і по духу: батько, мати; Володимир Сосюра, Микола Вінграновський, Володимир Базилевський (попри те, що там є ще декілька присвят, Миколі Руденку, Мирославу Лазарукові, Василеві Герасимʼюку, Михайлові Слабошпицькому, Василю Лопаті,  Олександрові Чижику, Джуро Відмаровичу, навіть Борису Бєлашу) А ще Жінка, Його Жінка. Я не називаю імені, хоча у Леоніда Талалая є одна конкретна присвята (Із циклу «У трепеті і вогні»).  Думаю, він сам не мав сумнівів у власному виборі. Інша справа, що люде „наворожили“ йому несподіваний вихід за межі етики й естетики, у море нашої віри й океану безвірʼя.  

         Глибока самоіронія і смуток, простий чоловічий смуток. Елегійне розуміння програшу життя. Але ніде не бачу нут програшу любови. Глибоке розуміння людського марнославства. Готовність прийняти осінь людську як звільнення від суєти людської, від марноти людської. Наскрізний образ листопаду, як початку його шляху (Талалай народився в листопаді) і завершення його дороги. Альфа і омега. Початок і кінець. Кінець і початок.

         Талалай розповідає у цій книзі історію свого життя. Він виповідає сакральний сюжет Людського вростання у світ, Людського забуття і Людського страху перед незвіданим, Людської готовности вростання у лоно природи.

         Це одна із тих рідкісних поетичних книг, які писалися як звільнення із пут людської марноти. Всерозуміючий сум. Елегія Болю через розчинення у Божій сутності і прийнятті цієї сутности. Моментами жаль пізнього усвідомлення. Чіткість громадянської позиції, якої десь бракувало ліричному героєві в житті. Чесність оцінок, людських, суспільних. Але ніде нема образи на світ і на людей.

         Нуртова, чесна сповідь творця власних світів перед Творцем світів видимих і невидимих. Розуміння малості своєї. Визнання слабости людської.

         Се книга жорстока по відношенню до ліричного героя. Але ся жорстока чесність є нічим іншим як прийняття Світу таким, яким його створено. Готовність пройти всіма колами. Готовність пройти за межу нашого незнання. Готовність захистити нас від страху пізнання… Розуміння приречености шукання і втоми від цієї незворотної приречености…

Я видихнув душу у слово,

на волю її відпустив.

–Ось тобі рима – підкова

–І вільному воля, прости.

 

А потім зустрів випадково

уже у столітті новім.

–Ну, як тобі, душе, у слові?

–Самотньо… як в тілі твоїм.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери