Є декілька причин, які повернули мене до цієї книги. Перша і найголовніша - автор, сиріч Василь КУЗАН, який оце в лютому 2013-го відзначав свій перший сурйозний чоловічий ювілей. Я би міг тут написати цілу сторінку із імені і прізвища поета «василькузанвасилькузанвасилькузан»... І кожен із читачів таки заліз би або в інтернет, або знайшов книгу, аби поцікавитися. Що се за птаха така - Кузан?

            Василь Кузан - поет. І се найголовніше, що мені дозволяє говорити про нього з повагою. Я десь розминувся з ним на Ірпінських семінарах середини 90-х, і тільки чув розповіді про нього від Андрія Кокотюхи (се було ще в пору смолоскипівської юности непохитного командора-детективника Кокотюхи). Книги Василеві мені не потрапляли, і фактично Кузана-поета я відкрив для себе вже 2010-го року, коли їздив на Закарпаття в рамцях літературного фестивалю «Карпатська Ватра» (здається, так).

            Минулого року, коли я спробував зібрати кількох літераторів для сходження на Говерлу, аби там у День незалежности читати свої твори, то серед інших звернувся до Кузана. Він був єдиним із літераторів, який проживав у іншій області, й відгукнувся на мою пропозицію. Навіть більше. Василь приїхав своєю машиною в Яремче, ми мали виступ у Народному домі, а вранці (ледь сіріло) повернувся додому, мав якусь термінову роботу. Я його й не провів, проспав...

            Коли Василь десь в листопаді минулого року звернувся до мене з дивним проханням, - до кінця дня терміново надіслати 12 його віршів і написати 12 речень про нього, я був заскочений. Зміг виконати пропозицію Василя тільки тому, що книги мав «під руками». І хоча все робилося в страшенному поспіхові, в ритмі давно забутого і такого актуального «радянського авралу», перечитуючи її, переконуюся, що книга вдалася.

            Тут є вірші Василя Кузана, по 12 у кожній добірці, чомусь тільки у добірці Маровді віршів виявилося 13, із коментарем у 12 речень дванадцяти друзів (майже «дванадцять друзів Оушена»): Дмитро Кремінь, Тетяна Доній, Мирослав Дочинець, Генадій Мясоєдов, Маріанна Шутко, Іван Гентош, Василь Маровді, Євген Баран, Оксана Луцишина, Марʼяна Нейметі, Сашко Ірванець (так у книзі), Валентин Кузан (син поета, сам талановитий поет). Як не дивно, тільки у Дмитра Креміня і у мене стався «збіг» одного вірша «Під ключем до вирію зустрілися...» (с.22, 120). Такий збігів могло бути більше, бо ж ніхто ні з ким не змовлявся.

         Щодо самої книги, то домінуючою темою є інтимна. Василь Кузан - один із найделікатніших еротичних українських поетів. Принаймні, в сучасній поезії українській він виглядає таким собі романтично-закоханим диваком. Класичним віршем Василя є іронічна поезія «Дівчатам» (варіянт поетичного вибраного Генадія Мясоєдова):

Поету краще не женитись,

Бо він шукатиме вночі

Не як до жінки підступитись,

А до поезії ключі.

            Ліричний герой Кузана є різним: пристрасним, шаленим, ніжним, іронічним, романтично-піднесеним, але завжди Закоханим. У Жінку, її величність Жінку, не в «курву» Ірени Карпи чи Христини Лукащук, а той недосяжний ідеал Людини, яка дарує Втіху і Життя. Чи як там пише Василь Кузан:

Я тебе шукав не для розлуки,

Я тобою марив стільки літ!

Ухопив просвітлену за руки,

А любов крихка така, як лід.

(Снігова королева; поетичне вибране Сашка Ірванця)

            Головне, що Василь Кузан знаходить нові й нові слова для висловлення свого захоплення. Не боїться видатися банальним. Його інтимні поезії прості, десь прозаїчні, звичні, і в той же час ніжні, мов пелюстки ранкової троянди.

            На перший погляд тільки декілька віршів випадають з цього інтимного тематичного кола у ювілейній книзі Василя Кузана. Але насправді, тут маємо і екзистенційні медитування, найбільше їх у добірці, укладеній Дмитром Кременем («Новий яскравий календар», «Перестигла осінь саду», «Прощення», «Нас зрадили...»; «А коли настане осінь», «Під ключем до вирію...»); і краєзнавчо-історичні ретроспекції («У Довжанському замку» із добірки, укладеної Тетяною Доній, у змісті в прізвищі цього літературознавця маємо технічний недогляд); дитячі вірші («Колискова для зайчика», добірка Тетяни Доній); патріотично-трагічний мотив («Матері», добірка Тетяни Доній); тема поезії й поета («У цього вірша страждань по вінця», «Поет у коханні», «Якщо від вірша забрати риму», «Поети вмирають часто», «Поезія лікарень», «Поезія гне пишеться руками», добірка Євгена Барана); поетичні думки з поетичної добірки Валентина Кузана (найповніше подані у новій книзі поета «Пірсинг», 2013). А ще пісенні тексти («Золото Карпат» як візитка Кузана-пісенника), пародії...

            Се поетичне вибране, укладене такими різним людьми (поет, музикант, тамада, літературний            критик, літературознавець, журналіст, письменник), звичайно, найбільше тут поетів, несподівано висвічує оригінальний досвід любови, якого український читач  знає, скромно відзначу, недостатньо. Але без цього досвіду, без цієї залюблености/закоханости у Життя українська поезія останнього двадцятиліття виглядала би неповною, обірваною на півслові справжности, якою виповнена творчість Василя Кузана, сього закарпатського соловія і відданого Лицаря краси...