Моє знайомство з творчістю Надії Степули почалося порівняно недавно. Спочатку були есеї з «Анабазису», потім - збірка поезій «Джмелиний блюз». Нині маємо нову книжку - «Сімдесят вісім. Сьомий Аркан», - якою Надія Степула вписує себе в сучасний прозовий дискурс як романіст-експериментатор.

*** Парадокси жанру ***

«Що ж це за експеримент?» - поцікавиться читач.

Не більше і не менше: авторка вперше в українській прозі презентує екзотичний, сповнений таємниць роман-таро.

«А де ж новизна, - заперечить інтелектуал, - адже цей жанр добре відомий у світовому письменстві?»

Безсумнівно, відомий і не раз апробований. Надія Степула цього і не приховує. Навпаки, у передмові до «Сьомого аркану» вона згадує двох попередників - сербського письменника Мілорада Павіча, який книгою «Останнє кохання у Цареграді» започаткував цей екзотичний жанр; а також Стівена Постмена, який у співавторстві з Еріком Гентером видав «Таро космічного племені». Завдяки їм сформувалися два традиційні варіанти роману-таро.

Перший варіант (Павіча): роман складається з розділів, заголовки яких містять назви карт Таро; наприкінці маємо пояснення «Як читати карти Таро»; читачам пропонується самим передбачити долі героїв (при бажанні - і власну). Другий варіант (Постмена): автор за допомогою синтезу елементів язичництва, шаманства, буддизму й індуїзму творить унікальну колоду, пропонує  своєрідну інструкцію до карт Таро, вносячи в зображення новий, несподіваний символізм, при чому його роман - це не книга + карти, а книга-карти.

            Надія Степула по-своєму модернізує жанрові канони роману-таро. Інтерпретація окремих карт стає в неї органічною складовою тексту, виконуючи функцію антиципації (випереджуючого натяку на те, що може статися з персонажами в майбутньому).

Роман-таро «Сьомий аркан» розгортається перед читачами як один із варіантів захоплюючої інтелектуальної гри. «Цей мій  роман, - зазначає авторка в передмові, - то  розкладена колода карт Таро, а хто її розклав, коли,  чому й навіщо - має з´ясувати для себе хіба  читач. Або так і не з´ясувати...»

*** Таємниці сьомого аркану ***

Повна назва роману - «Сімдесят вісім. Сьомий Аркан», лаконічніше -  «78. VІІ  Arсanum». Яку інформацію міститься заголовок? Про що він інформує читача?

«Arсanum» у перекладі з латинської - «таємниця». Розгадка числового коду в заголовку пов´язана з кількістю карт у колоді Таро. Всього їх 78 (за іншою версією - 80, до традиційної колоди додається дві порожніх карти). 56 - т.зв. «молодші Аркани»: 4 масті (жезли / палки, мечі, кубки / чаші, монети / пентаклі / диски) по 14 карт кожна. 22 - «старші Аркани» - це символічні карти-картини: «Дурень» («Блазень»), «Маг», «Жриця», «Імператриця», «Імператор», «Іерофант», «Закохані» («Вибір»), «Колісниця», «Справедливість» («Правосуддя»), «Пустельник», «Колесо Фортуни», «Сила», «Повішений», «Смерть», «Помірність» («Час»), «Диявол», «Вежа», «Зірка», «Місяць», «Сонце», «Страшний суд» («Суд»), «Світ».

Усе це можна легко відшукати в інтернеті. Втім, авторка не покладається на читачів і в першому розділі проводить оглядову «лекцію» для непосвячених, пояснюючи, що таке Таро, звідки взялися ці карти і як їх тлумачити. Тут же міститься і ключ-запрошення до гри: кожен розділ має заголовок, що складається з цифр. Кожна цифра відповідає певному старшому чи молодшому аркану... Виникає спокуса припустити, що таких розділів у романі мало бути 78 (по аналогії з твором Мілорада Павіча, який складається з 22 розділів - відповідно до кількості «старших арканів»). Але доведеться розчарувати читачів - розділів насправді 64 і в заголовку кожного маємо, як правило, три числа. Гра додатково ускладнюється тим, що передбачає обізнаність із числовою символікою карт і необхідність враховувати значення кожної з них у поєднанні з тими, які містяться поруч.

Друга складова заголовку вказує на сьому карту з категорії «старших Арканів». Традиційно вона має назву «Колісниця»: архетип - вихід у світ, Прорив; завдання - зняття суперечностей, пошук нового; мета - пізнання світу, проникнення в його таємниці, здійснення великих справ, підготовка до важливого ривка вперед; ризик - бравада, «безумство хоробрих», невміння стримуватися; життєвідчуття - оптимізм, бажання діяти, відкритість, самоусвідомлення, дорослішання.

Про символіку сьомого аркану авторка докладніше розповідає в другому розділі (із промовистим числовим заголовком «70.1.7»). Ця карта Таро - як «сьома таємниця. Колісниця, запряжена двома Сфінксами - чорним і білим. Звершення. Перемога (...) На цій карті намальовано людину, схожу водночас і на жінку, і на чоловіка... Людина закута в лати, це свідчить про її готовність до випробувань і зразкову підготовку до них. У правій руці Меч і в лівій Жезл - ознака того, що людина здатна не лише докладати зусиль до чогось, демонструючи власну Силу, а й усвідомлює ті цілі й завдання, які ставить перед ним (або перед нею) Доля... Меч - енергетика Воїна, сила особистості, сила волі. Жезл - то розуміння законів, яких необхідно дотримуватися, щоб рухатися в потрібному напрямі. Над ним шатро - знак покровительства, не лише у світі називнім, так би мовити, фізичнім, а й у позасвітніх сферах Господніх...»

Наскільки вдалим і промовистим є романний заголовок - читач має нагоду переконатися сам. Принаймні він інтригує обіцянкою таємниці. Що стосується назв розділів, то ці числові коди потребують спеціальних знань і розкривають свої таємниці неохоче. Авторка відсилає читачів до спеціальної літератури, але всюдисущий інтернет, на жаль, виявляється тут безпорадним, тому заголовки на кшталт «48.22.8» чи «73.2.3» так і залишаться для більшості простим набором чисел.

            Книга оформлена ошатно, зі смаком і любов´ю, але мені дуже не вистачало ілюстрацій - карт Таро, згаданих у тексті. Це могло би спростити читачеві орієнтацію в тій грі, яку авторка пропонує, не розкриваючи при тому до кінця усі її правила.

*** Коли часи зміщуються ***

Від «проблеми форми» перейдемо нарешті до предметнішої розмови про змістові параметри й фабулу, аби читач мав нагоду зорієнтуватися, чи зацікавить його ця книга. На рівні фабули в романі паралельно розгортаються дві історії.

Перша - love story Мішеля і Нейті. З головним героєм - Мішелем - читач знайомиться в третьому розділі (де авторка нарешті переходить від загальнорозвиваючих коментарів безпосередньо до подієвого ряду).  Слухаючи тужливу мелодію «Il Volo», чоловік згадує кохану, яка зникла 8 років тому. Він страждає від нападів смутку, сентиментальності й розпачу, здригається від таємничих нічних дзвінків і, без надії сподіваючись, мріє про повернення Нейті. У фрагменти його спогадів химерно вплітаються сни й рефлексії.

Композиція «Сьомого аркана» нагадала мені «Арабески» М.Хвильового. Та ж сюжетна «розхистаність», дискретність епізодів, їх глибинний асоціативний зв´язок. А ще - химерна символіка сновидіння Мішеля, в якому по єдиній дорозі в безмежному полі повзуть вервечкою полчища джмелів, шершнів, мурах, термітів і сороканіжок. Усі вони доходять до узбіччя - «безмежної прірви, вузької й однаково рівної вглиб, - аж до безкінечності. Чи - нескінченності... Всі вони зависають над урвищем... Рідко хто втримується...»

Містична картина сну увиразнюється семантикою трьох карт Таро - «Зоря» (символізує нову дорогу, переміни в житті, успіхи в кар´єрі), «Чаклун» (успіхи, нова висота) і «Вежа» (дороговказ до творення нагальних змін у своєму житті). Пророцтво сну й карт Таро посилює атмосферу містичності й загадковості. Охоплений прагненням вийти з екзистенційного кута, в якому він опинився, Мішель знаходить в шухляді запрошення на виставку молодої талановитої художниці Валентини Птах. Це започаткує розгортання нового витка першої фабульної лінії. Мішель закохується у Валентину, а згодом навіть одружується з нею...

Але що сталося з Нейті? Жінка зникла 8 років тому в Єгипті під час наукових досліджень однієї з пірамід. Усі спроби Мішеля розшукати її не мали успіху. Викрадення? Нещасний випадок? Усе значно складніше - Нейті опинилася в темпоральній пастці. У результаті природного катаклізму відбувся зсув часу: минуле, теперішнє і майбутнє перемішалися, як води рік. Чимало людей опинилися не в своєму часі - майже без надії повернутися до звичного життя. Нейті стала правителькою Єгипту під іменем Нейтікерт (Нікотріс). Між іншим, Нейтікерт - історична особа. У довіднику з історії Стародавнього Єгипту можна дізнатися, що після смерті Піопі II, який царював 94 роки, встановивши своєрідний політичний рекорд, влада дісталася слабким володарям (серед них була й жінка-фараон Нейтікерт, про яку із захопленням відгукувався Геродот). Період її правління (бл. 2152 - 2150 до н. е.) пов´язаний  із занепадом Стародавнього царства.

До слова, Надія Степула і в цьому романі виправдовує свою репутацію письменниці-інтелектуалки, звертаючись до маловідомих постатей і фактів світової історії. Поруч із фараоншею Нейтікерт на сторінках «Сьомого аркану» з´являється ще один «гість із минулого», який став жертвою часового зсуву і з рідного ХІІІ століття перенісся в актуальний романний час. Це талановитий (і не менш таємничий) художник Майстер Сан Мартіно (італ. Maestro di San Martino, працював у 1265-1290 рр. у Пізі). Невблаганна доля звела його з Валентиною Птах. Сан Мартіно став для Валентини учителем і порадником, допомагав їй опановувати майстерність живописця, влаштовував виставки, а між тим - закохався без жодної надії на взаємність. Постать Maestro San Martino - чи не найзагадковіша у творі. Принаймні залишає по собі найбільше запитань без відповідей...

Через 18 років Нейті повертається у свій світ. Дезорієнтована і розгублена, вона живе спогадами про два різних життя - поволі відновлюється пам´ять про «теперішнє», але в сни й марення невмолимо вриваються жорстокі реалії стародавнього Єгипту, де вона мала помститися змовникам за смерть брата - хлопчика-фараона Меренри ІІ. Перед тим як повернутися до звичного життя, жінка має пройти курс реабілітації в спеціалізованій психіатричній клініці.

Обставини складаються так, що Мішелю не повідомили вчасно про повернення Нейті. Він одружується з Валентиною, а Жан-Поль пропонує Нейті вийти за нього заміж. Лише в останньому розділі закохані нарешті зустрічаються. Що їх очікує? Як далі розгортатимуться їх стосунки? І чи розгортатимуться взагалі? Фінал відкритий. Дуже хочеться вірити, що любов переможе все.

*** Притча про те, як стати людиною ***

            Друга фабульна лінія пов´язана з долею персонажа, котрий на початку роману фігурує як безіменний Я-оповідач. Це невидиме створіння, не-людина, загадкова істота із незрозумілою місією. Далі зринає ім´я Андроїд. Він - один із численного легіону посланців далекої планети Севін, які досліджують земні форми життя, а найбільше - причини й наслідки зсуву часів. Безпосереднє завдання Андроїда - надсилати на Севін інформацію про стан Землі, результати спостережень за її мешканцями. Таємно допомагаючи землянам, він і сам зазнає глибоких внутрішніх перетворень. Щемливі українські пісні, споглядання природи, спілкування з Барсом, медитації про сутність Любові - усе це блокує закладені стандартні програми й Андроїд поступово перетворюється на Людину. І не лише він: подібний шлях долають і інші севіняни - дослідники з таємної станції на острові Сейбл.

Ця фабульна лінія нагадала мені роман Володимира Лиса «Щоденники Ієрихар», в якому також йдеться про схожі перипетії. З далекої планети Трамедіон на Землю прибуває науково-дослідна експедиція. Її учасники досліджують земні реалії, дивуючись і обурюючись абсурдністю людського життя, надмірною агресивністю землян, висловлюють невтішні прогнози щодо майбутнього. Так само тут є мотив олюднення головної героїні - Ієрихар, яка залишає рідну затишну планету заради своєї земної родини...

Втім, ця асоціація необов´язкова. Мотив переродження пришельця, перетворення його на Людину доволі поширений у літературі (й кіно), тож читач, залежно від рівня ерудиції, може розширювати асоціативне поле іншими прикладами з вітчизняного і зарубіжного письменства.

У фіналі Андроїд-Андрій відчуває в собі живу Душу, усвідомлює себе як повноцінна особистість, дізнається, що він є сином Василини Птах (і зведеним братом художниці Валентини). Він знищує файли, в яких записані долі Мішеля, Нейті і Валентини (до речі, вони також є інопланетянами) і переходить в інший вимір - аби уникнути примусового повернення на Севін і неминучого знищення. Земля стає йому рідною домівкою.

*** Ще про жанрову своєрідність  ***

            Покладаючись на авторське жанровизначення, ми трактували «Сьомий аркан» як роман-таро. Втім, якщо бодай на мить абстрагуватися від його композиційних особливостей, то виявиться, що жанрові дефініції твору можна (і варто) уточнити.

Наявність чужопланетян, окремі деталі й змістові акценти провокують припущення, що перед нами - фантастичний роман. Але це не так. Фантастика для Надії Степули - не самодостатній світ, а лише прийом, різновид художньої умовності, що дозволяє акцентувати вагомі філософські проблеми. «Сьомий аркан» за жанровою специфікою значно ближчий до притчі, тобто художнього твору повчального характеру, зорієнтованого на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, повсякденних спостереженнях суспільного життя. Цілком очевидно, що долі Мішеля, Нейті, Андроїда, Валентини, Маестро Сан Мартіно, Еллен, Жан-Поля, Джона не варто сприймати як реальні історії звичайних людей.

Якщо інтерпретувати роман Надії Степули в контексті фантастики чи звичайного художнього тексту - чимало його аспектів видаються необов´язковими. Фабульні лінії подекуди «провисають», зв´язок між сюжетними складовими виявляється послабленим, а психологізм - недостатнім. Чи можна вважати це недоліком? Авторськими хибами? Ні, адже йдеться не про звичайний твір, а про притчу, яка не цікавиться сюжетом чи особливостями індивідуального внутрішнього світу. У кожній художньо змодельованій ситуації вона бачить «вихід» на цінності вищого рівня.

«Сьомий аркан. 78 Arkanum» розгортається перед читачем як глибока й зворушлива притча про любов і людяність, сповнена щемкої віри в перемогу Любові, в те, що Земля все ж таки має шанс вирватися з екзистенційного колапсу, що людство отямиться і не згине під час чергового зсуву часів...

*** Замість підсумку: радість гри й / чи задоволення від читання ***

Літературознавці пропонують кілька способів читання Павічевого роману-таро. Перший - класичний: читати його як звичайний твір, не дивлячись на карти. Другий - використовувати карти без зазирання в роман, за допомогою схем наприкінці книги й головних значень Таро, позначених у змісті. Цей спосіб дозволяє розглядати книгу як класичний гадальний довідник. Третій спосіб уможливлює спільне застосування карт і роману: карти допомагають інтерпретувати роман; кожна карта перебуває у специфічних зв´язках із символікою певного розділу. Разом вони є ключем до розгадки роману. Ще один варіант читання пропонує Чедомир Миркович: спочатку кинути карти, а потім читати розділи роману, пов´язані з картами, які випали.

Подібні можливості відкриваються і перед читачами нового роману Надії Степули. Можна стати учасником її інтелектуальної гри, напружено відшукуючи зв´язки карт таро зі змістом розділу. А можна - просто читати й отримувати задоволення від тексту. Адже спостереження за віртуозною інтелектуальною грою авторки - не менше задоволення, аніж безпосередня участь у цій грі.

Грати чи спостерігати - вибирати читачеві.