Відтепер похвалитися своєю дебютною збіркою під назвою «Бо - люблю» може і молода авторка з Чернівців Анна Поповчук. Книжка цьогоріч побачила світ у чернівецькому видавництві «Букрек». Буковинцям Анна більше відома як ведуча культурно-мистецьких програм на обласному радіо. В різні роки як автор статей і віршів дівчина друкувалась у вітчизняній періодиці та брала участь у літературних фестивалях і конкурсах.

У передмові до видання поетеса і журналістка Тамара Севернюк зазначає, що вірші Анни «справді ще лиш пошук, «вишукування» себе у світі й світу в собі, намагання з´ясувати невловиме, або навпаки - зовсім явне, якого її «наїв» збагнути не здатен, а прагне, бо спраглий істини щастя». Збірка містить дуже різні вірші: від наївно-юнацьких до філософсько-реалістичних. «Письмо Анни, - продовжує Тамара Севернюк, - як і саме життя, нерівне. Часто збивається ритміка, надто вільно почуває себе зривна строфіка, асоціативна неадекватність; трапляються прикрі алогізми...». Щоправда, «поетична палітра свідчить, що перед нами таки цікавий автор», - запевняє знана поетеса.

Читач виразно відчуває, як дорослішає сама авторка збірки, як змінюються її погляди і переживання. «Бо люблю» - це не просто дебютна книжка, а швидше вибране. Вона умовно поділена на п´ять розділів. Сюди увійшли тексти, написані протягом останніх десяти років.

Вірші Анни Поповчук пронизані щирістю і тугою за минулими роками, а також розчаруваннями, які неминуче трапляються на шляху дорослішання. У «Колисковій», наприклад, авторка постає у ролі мами, яка співає для своєї донечки. І, як кожна мама, прагне вберегти її від життєвих негараздів.

У багатьох текстах відчуваємо прагнення Анни знайти себе: «Сьогодні я - лише малий / жовтявий сонях, / який застиг в Твоїх долонях / крапелькою сонця». Часто вона ототожнює себе з природою: «самотній, маленький листок / лежить собі тихо та й жде: / коли ж його вітер знайде».

Відчутним у збірці є конфлікт митця й суспільства. Лірична героїня не хоче бути такою, як усі, так званою селф-мейд вумен. Авторка замислюється над тим, хто ж така ця «непересічна жінка», яке її покликання, яка її роль, як стати такою? Її дратують люди з порадами «тримати спину» і «не прогинатись під світ у бурі». Бо хіба їм відома «порожнеча у вищирі звіра», а у людини натомість «обпалені крила»? Коли важко приховати сум в очах і біль у душі? Особливо тоді, коли «хтось грубим чоботом зламав її сонях»?

Багато уваги у книжці Анна Поповчук приділяє урбаністичній тематиці. Це присвяти улюбленому місту Чернівці, де вона народилась. Також тут є вірші про старовинний Львів, який особливо надихає поетку. Місто в її поезіях живе, рефлексує, плаче осінніми дощами, дефілює, потопає у хаосі: «місто пахло колись тільки м´ятою, / тільки сонцем і тільки дощем», у ньому було затишно «і не чула від стерня щем». Водночас у ньому не знайти притулку від «похмурої суєти», спасіння «у церкві на осінній прощі». Місто Анни «відсиріло», «прозорість втратило і легкість».

Чимало в збірці інтимної лірики. Це і романтичні звертання до «жаданого нелюба», і нестримне прагнення авторки «відчути полин Твоїх губ» та готовність віддати «своє серденько в неволю», і вірність почуттям: «ніколи не загасне той вогонь, / що Ти в моєму серці розпалив». Але кохання може бути й хворобою: «Ми - хвороба одне ув одного: / Я - у тебе, а в мене -  він / Стоїмо отак над безоднею, / не поступимося ні один». Анна водночас прагне і боїться самотності, «морозної днини і ночей без Тебе», «несподіваної безодні» у душі. Та все ж найстрашніше - коли вмирає кохання: «все безглуздо скінчилося, враз», «я відпустила Тебе», «тепер ми вдвох не вороги лихі, / а просто давні неблизькі знайомі», «та годі сумноти - вже не важливо / дізнатись, хто у Тебе, в кого -  Ти».

Часто у віршах зустрічаються й есхатологічні мотиви: «ми наближаємось в пустку», «і безліч запитань кладе нас по могилах», «доцмулити згірклозелений чай / і яблуком стиглим неторканим тріснути», «я розіллюсь. Розсиплюсь і засну. / У пилі срібному чекатиму весну». Серед типових образів збірки також виокремлюємо осінь, зиму, місто, дощ, смуток, розчарування, самотність.

Особливо варто відзначити лексичне різноманіття поезій Анни Поповчук. Як філолог вона активно експериментує з мовою: «жучок музичить», «листов´я стліле», «линуть у невідь», «мревний спокій», «злодивом намариться», «сумнота» тощо. Деякі тексти збірки наділені особливою музичністю («Може», «Не словами», «На паскуванні писане») - їх так і хочеться співати.

Загалом збірка «Бо - люблю» справляє хороше враження. Особливо, як на першу книжку авторки. Тверда палітурка, 240 сторінок тексту, гарне оформлення, зроблене відомим художником-графіком Іваном Баланом. Вона може бути добрим прикладом для тих, хто починає свою творчу діяльність. Як стверджує Анна, вихід збірки змусив її зрозуміти, що «література - це не забавки, а серйозна справа. Ти ставиш свій підпис, який повинен бути знаком якості». Сподіваємося, що з наступними книжками остання тільки покращуватиметься.