Аби не уривати цей ланцюжок, видавництво «Грані-Т» започаткувало серію «Українська дитяча класика», в якій видає найкращі твори українських письменників - так би мовити, золотий фонд. Всі ці детективи, пригоди, мандри і фантастичні історії читати цікаво тому, що вони написані не для шкільної програми, а для задоволення і розваги.

Так вже у нас склалося, що пересічні громадяни, на жаль, мало знайомі з творчістю письменників першого ряду. То що вже говорити про авторів другого ряду... Останнім часом, щоправда, ситуація дещо змінюється, дедалі більше досліджують і видають авторів, мало відомих за радянських часів, проте від цього не менш талановитих. Ось і в серії «Українська дитяча класика» вийшла книжка такого автора. Видавництво «Грані-Т» до сторічного ювілею з дня народження дитячого письменника Олексія Огульчанського у книжці «Скарб Солоного лиману» перевидало дві його повісті, які до цього друкувалися ще в далекому за літературними мірками 1986 році у видавництві «Веселка». Олексій Огульчанський не прославився престижними преміями й нагородами, проте його пригодницькими повістями дітлахи зачитувалися. Він усе життя працював із дітьми, водив їх у краєзнавчі походи та експедиції по узбережжю Азовського моря. І ці юні дослідники жвавими й живими увійшли до пригодницьких повістей Олексія Огульчанського. Із дітьми, які не мали змоги взяти участь у поході, краєзнавець ділився своїми знаннями про приморську флору і фауну, про скарби рідної землі у повістях. Вони стануть неабияким путівником по дивовижному світу природи і для сучасних дітей, які часто позбавлені такого близького спілкування з довкіллям в умовах міста.

Перша повість «Скарб Солоного лиману» знайомить читачів із двома друзяками Ірвиком та Сергієм, із села, що лежить на межі степу та Азовського моря, хоч і зветься по-лісовому Липівкою. Усю повість хлопчаки полюють на рідкісну мертву голову - найбільшого в Європі метелика, - тому й вирушають до Солоного лиману, де їх чекає ціла в´язка пригод: порятунок молодняку кефалі, ночівля у великому дуплі верби, знайомство з єгерем Карпом та псом Шалапутом. Дядько Карпо знайомить хлопців та й читачів із мешканцями очеретяної республіки: довгошиєю пташкою сірощочихою, яка будує своє кубельце серед озера, качкою, яка виводить каченят у норах хижих тварин, ще трапляються їм у мандрівці болотяний лунь, очеретянка-татарниця, курочка-ойкотуха, качка-попелюшка... Про таке багатство не те що діти, дорослі, мабуть, гадки не мали! Єгер вчить відрізняти розбишаку-ворону від трудяги-грака, що так схожі поміж собою. Разом із ним хлопці рятують молодняк риби, що зветься камачкою, потім стає чуларкою, а ще через рік уже буде кефаллю. Таких тонкощів і цікавинок у повісті чимало!

Друга повість «Дарунок Кніповича» до останнього тримає в таємниці, хто ж такий той Кніпович і що то за дарунок від нього. Але від того історія Юрка із села на косі, який продовжує справу дідуся і вчиться бути справним рибалкою, не менш цікава. Хлопцеві у пригоді стає песик Пух зі своїм господарем степовиком Мишком, який ніколи не бачив моря. Юрко знайомить Мишка і читачів із місцевим побутом, із віруваннями і прикметами. Гість зі степу, як і багато хто з нас, не знав, що камка (морська трава) не гниє і не горить - справжня вічна трава, яку використовують для утеплення тваринницьких ферм; а ще хлопчина навіть не підозрював, що баклани годують баб-носарих (пеліканів), аби потім, коли їхнє пір´я промокне, приземлитися на бабину спину, як на аеродром, і просушити крила. Друзяки через «вікно у море» спостерігають за неймовірним і багатим підводним світом, знайомлячи з мешканцями моря читачів. А ще скільки цікавих легенд, як-от про дельфінячий цвинтар, і різних билин чекає на сучасних відкривачів! Ну і без пригод та геройських вчинків тут не обійшлося.

У повістях Олексія Огульчанського повно дитячого запалу і цікавості до всього навколо. А ще віри у справедливість і власні сили. Он як завзято Юра та Мишко («Дарунок Кніповича») захищали маленьких камбаляток спочатку від сірих бичків, привабивши муляжем дельфінятка дельфінів-азовок, аби розлякати сірих хижаків, а потім від морської лисиці, яку вони прозвали камбалячим вовком. Після таких захопливих історій навіть дорослому захочеться кудись побігти, копошитися, щось вишукувати і досліджувати. Автор пише так, що це цікаво читати. Його історії розповідаються не з позиції дорослої людини, а так, як бачать світ юні дослідники, що раз по раз норовлять втрапити у якусь халепу. Не дивно, адже автор багато років із такими непосидьками працював. Такі приключки, що траплялися з маленькими друзями Олексія Огульчанського і лягли в основу пригодницьких повістей, зможуть привити непосидючість і цікавість до всього навкруги сучасним дітям. Тож ніяких упереджень щодо автора не може бути - радянська ідеологія не лишила у цих повістях свого сліду, твори добре сприймаються поза соцреалізмом. А своєрідний романтизм дитинства, жага пригод, перемог і геройських вчинків притаманні, мабуть,  дітям усіх часів.