Важко бути в курсі сучасного українського літпроцесу і не чути про автора есеїстично-публіцистичних збірок «Шось на кшталт Шатокуа», «Шатокуа плюс», «Аби книжки» і відтепер - «Мої серед чужих». Для когось Бойченко талановитий перекладач та суворий редактор, для інших - добрий товариш і турботливий батько, а хтось ніяк не забуде його надзвичайно цікавих університетських лекцій з історії зарубіжної літератури. У кожному випадку, згаданий публіцист наділений дуже корисним даром - вмінням «сперечатися зі своїми» і бажанням «почути чужих».

Саме цей талант він яскраво демонструє у своїй новій книзі «Мої серед чужих», яка побачила світ у чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ». Взявши її до рук, дехто відразу посміхається, інші навпаки - цікавляться, чи варто читати цю збірку, якщо їм трохи за 25. Річ у тім, що Бойченко, з властивим йому почуттям гумору, свідомо попереджає майбутню цільову аудиторію своєї книги: «Мої серед чужих» - це «читацький путівник для дітей старшого шкільного та молодшого студентського віку». Збірка «може стати у пригоді тим, хто вже навчився читати, але ще вчиться розуміти прочитане». А, оскільки людям властиво назбирувати знання протягом усього життя, значить, книга ця пасуватиме усім спраглим слова.

«Мої серед чужих» містить тексти про зарубіжних філософів і письменників - Сократа і Марка Аврелія, К´єркегора і Ніцше, Кафку і Джойса, Селінджера й Кізі, Мілоша і Колаковського, Ґомбровіча й Гласка, Єрофєєва і Довлатова та багатьох інших. Особливої уваги тут заслуговують представники дружнього й вельми шанованого Бойченком польського письменства - Адам Міхнік, Збіґнєв Герберт, Богдан Задура, Анджей Стасюк, Войцєх Кучок, Даніель Одія та ін. Поклавши в основу книги не лише географічний принцип, автор розбив її на шість розділів: Кілька орієнтирів, Близький світ, Старий світ, Дитячий світ, Далекий світ, Інший світ. Обкладинку прикрашає картина німецького художника і поета Карла Шпіцвега «Der Bücherwurm» («Книжковий черв´як»), написана 1850 року. На ній зображено старого бібліофіла, якому абсолютно байдужий світ поза його бібліотекою. На що натякає автор цією обкладинкою, здогадуйтесь самі. А поки - більше про саму книгу.

«Як на мене, - зауважує Бойченко в есе «Подвиг інтелектуала», - основна риса інтелектуала: не брати на віру жодної нібито священної аксіоми, не вважати недоторканною жодну «вічну» істину». І не просто зауважує, а суворо дотримується цієї концепції у своїй літературно-критичній діяльності. Про роль і значення інтелектуалів у книзі «Мої серед чужих» йдеться багато. Хто це такі, за яких умов трапляються і як їх розпізнати. «Інтелектуал не може довго існувати в порожнечі, він бажає бути почутим, він хоче відчувати себе потрібним і впливовим» («Поневолений і знову вільний»). Донести думки світових класиків до усіх зацікавлених і намагається Олександр Бойченко - публіцист, який із ними на «ти».

Кожного автора, що стає об´єктом дослідження в книзі, критик оцінює не лише крізь призму його творчості, але й біографічні факти. Бойченко робить спробу проникнути «під шкіру» письменників і знайти відповіді на запитання, які мало хто наважується ставити. І навіть про давнопомерлих та ґрунтовно досліджених авторів критик уміє сказати щось абсолютно нове. Бойченко активно полемізує з письменниками та філософами, посилаючись то на одного, то на іншого, заперечуючи або приймаючи їхні твердження. Тож у згаданих есе вчувається діалог не лише поодиноких голосів, а й цілих культур, що взаємодоповнюють одна одну.

Автор «Моїх...» часто заграє із читачем, як тільки відчуває, що останній починає втомлюватися від тексту. «Що, не цікаво?, - запитує Бойченко. - Мені й самому було б цікавіше розповісти про щось інше». У такий спосіб публіцист намагається оживити свій текст, змусити читача співпереживати написаному. Не останню роль тут відіграє і те, що критик постійно проводить паралелі з вітчизняними реаліями, наближуючи сучасного українця до митців, які жили багато років тому. «Одного лише роману «На західному фронті без змін» у світі було продано більше примірників, ніж, наприклад, усіх українських книжок за роки нашої «незалежності» разом узятих» або «Навіть не уявляю собі, з ким би його можна було порівняти в Україні». У цьому, як і багатьох інших випадках, збірка, однозначно, провокує читацьку уяву. І в цьому її найбільша цінність.

Заглибившись у студіювання «Моїх серед чужих», читач отримає непересічну насолоду від літературного стилю її автора, дотепності жартів, справедливості оцінок. Тому з книгою варто ознайомитись тим, хто прагне коротких, але змістовних історій про життя великих людей.