Re: цензії

19.09.2019|Ніна Головченко
Збірка поезії «Любов довготерпить» (2019) Оксани Радушинської
18.09.2019|Микола Гринь, член Національної спілки журналістів України
Талановитий син завороженого Придесення
17.09.2019|Богдан Мельничук, Ігор Фарина, письменники
Оспівування весни спресованого часу
16.09.2019|Андрій Дахній, доктор філософських наук
Екзистенційний досвід поета: творчість у світлі Memento amare
16.09.2019|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Впливає серце у ріку щодення
16.09.2019|Ігор Зіньчук
Розплата за непрощені гріхи
Гіперпростір як відкритий твір (з книги «Від не-початку і до не-кінця»)
Безцінні скарби Сергія Дзюби
15.09.2019|Сергій Синюк
Про сучасність через призму історії
14.09.2019|Марія Грицюк, Івано-Франківськ
«Нехай прибереже свою реть лях, а ми тим часом помислимо…»

Re:цензії

04.03.2012|11:35|Іван Лучук

Фемінний і маскулінний зрізи української поезії останніх ста років

Червоне і чорне: 100 українських поеток ХХ сторіччя: антологія / укладення Б.Щавурського. – Тернопіль: Богдан, 2011. – 1344с.

Чорне і червоне: 100 українських поетів ХХ сторіччя: антологія / укладення Б.Щавурського. – Тернопіль: Богдан, 2011. – 1376с.

На початку осені минулого року вийшла двотомна (в умовному й фактичному сенсі) антологія української поезії минулого століття. Дам пропускають вперед, тож першим умовним томом є вибір поезії, писаної жінками (поетками) «Червоне і чорне», а другий відповідно - чоловіками (поетами) «Чорне і червоне». Упорядником обох антологій виступив Борис Щавурський.

Поминувши колористичні асоціації з відомим романом Стендаля, слід зауважити, що це вже вдруге Б. Щавурський використав досвід сербського письменника Мілорада Павича, який свій архіроман «Хозарський словник» скомпонував у двох примірниках - жіночому та чоловічому. Ще 2007 року Щавурський упорядкував «Улюблені вірші про кохання» теж двома випусками: у жіночому примірнику є вірші українських поетів, а в чоловічому - поеток. Там, щоправда, виник симбіоз Павича з Іваном Малковичем, коли пригадати його антологію «Улюблені вірші», яка витримала чимало перевидань (включаючи й видозмінені «Улюблені вірші - 2»). Цю малковичівську модель назви використав також Максим Стріха у своїх виданнях «Улюблені англійські вірші та навколо них» (2003) і «Пісні нового світу. Улюблені вірші поетів США та Канади» (2004).

Спробую легко порівняти дві антології Б. Щавурського зі своїми відповідними антологійними проектами: «Дивоовид: Антологія української поезії ХХ століття» (2007) та «Вертоград. Українське поетичне тисячоліття: Антологія» (2009), які побачили світ у тому ж видавництві. Стосовно «Вертограду», який лише частково залучається до порівняння, то з нього вилущу тільки авторів ХХ століття.

 

1. femininum

 

В антології «Червоне і чорне» присутня сотня авторок. Не буду їх підряд перераховувати, як це зробив Гомер в «Іліаді» з грецькими кораблями, адже для цього попросту шкода місця. Цю добірну сотню поеток допитливі читачі й так бачать в антології В антології «Дивоовид» присутні 14 авторок, всі вони присутні і в «Червоному та чорному». В антології ж «Вертоград» маємо 32 авторок; окрім «дивоовидних» поеток, це ще 18 поетес. У «Червоному та чорному» із «вертоградівських» поеток не присутні лише 7.

Із часткового випливає загальне, тому для прикладу порівняймо хоча б добірки Ліни Костенко з антології Щавурського та моїх антологій. Отже, в «Червоному та чорному» однією з найбільших є ліно-костенківська добірка, в якій маємо 28 віршів і фрагмент роману у віршах «Маруся Чурай». У «Дивоовиді» є 10 віршів Л. Костенко. У цих добірках дублюються лише 2 вірші. У «Вертограді» є 3 вірші, лише 1 із них є в «Червоному та чорному». Це дуже характерний приклад. Бачимо (завдяки тому, що в добірках вірші практично не дублюються), що в кожного з упорядників «своя» Ліна Костенко.

Розумію, яким нелегким завданням для Б. Щавурського було вибрати цілу сотню поетес минулого століття. Волєнс-нолєнс укладач мусив щедро зачерпнути вже з нинішнього ХХІ ст., це логічно й аргументовано. Адже з першої половини й середини минулого століття, вибравши оптимально, будеш мати не таку й велику кількість авторок. Зате, починаючи від 60-х рр. процес, як кажуть, пішов. Та й цього виявилося замало для символічної задекларованої сотні. Тож присутність величезної когорти сучасних актуальних поеток видається вимушеною необхідністю. Головне, щоб не забракло естетичного смаку, не зникла з укладацької голови фільтруюча критика. Виглядає на те, що Щавурський з гідністю «вив´язався» з цього. В його антології багато відкриттів, багато авторок значно симпатичніше в поетичному сенсі виглядають, ніж то мені здавалося колись.

От візьмімо для прикладу Галину Паламарчук, представлену найбільшою кількістю віршів. Саме за кількістю віршів найбільшою, бо за кількістю рядків є й більші. Я з юності мав до Г. Паламарчук певне упередження (суб´єктивності ще ніхто не відміняв), бо ще в 1986 р. в журналі «Ранок» вона опублікувала огляд поетичної пошти «Звідки "престижний" туман?», який майже всуціль присвятила лугосадівцям (тобто мені, Назарові Гончару та Романові Садловському). Ми здуру надіслали до того журналу свою поетичну троїсту добірку, а можливо, це й зробив за нас хтось інший, адже ми себе свідомо не афішували дуже. Це саме вона назвала Назара Гончара «поет-початківець зі Львова», а Назар ще довший час після того іронічно використовував це формулювання як автономінування. А про всіх нас трьох сказала, що хоч ми «люди освічені й начитані, але ще з ненатрудженою душею». Зазначу, що зокрема й саме ті «ненатруджені» вірші лугосадівців вивчаються вже не перше десятиліття за університетською програмою. Але менше з тим. Коли ж Б. Щавурський на щонайпершій презентації антологій назвав Г. Паламарчук «новою Емілі Дікінсон», я не зміг приховати посмішки. Коли ж почитав її у виборі Щавурського (а до того мене приємно вразили її «Нотатки постмодерністки»), то упередження до неї зникло ніби й саме собою.

 

2. masculinum

 

В антології «Чорне і червоне» присутня сотня авторів, яких теж на буду перераховувати за гомерівським зразком. В антології «Дивоовид» присутні 97 авторів-чоловіків. У «Чорному й червоному» немає 21 «дивоовидного» автора. В антології ж «Вертоград» маємо 165 авторів-чоловіків. У «Чорному й червоному» немає загалом 75 «вертоградних» авторів. Натомість у «Вертограді» немає 14 «чорно-червоних» авторів.

Знову виберімо для порівняння одного автора. У «Чорному й червоному» Василь Стус представлений 20 віршами. У «Дивоовиді» є 10 віршів, дублюється лише 1 вірш. У «Вертограді» є 3 вірші, дублюється теж тільки 1 вірш. Знову маємо підтвердження, що в кожного з упорядників є «свій» Василь Стус.

Коли ж у стильовому чи то пак напрямковому сенсі порівняти «Дивоовид» і «Чорне та червоне», то в моїй антології проглядається стриміння прослідкувати зародження, тривання й розвиток модернізму. Адже за моїми спостереженнями, а теж на переконання багатьох літературознавців, для української поезії ХХ ст. домінантою виявився саме модернізм, хоча і з багатьма перверзіями та суперечностями. І це властиво не лише для української, і не лише для поезії. Як тут не згадати вікопомні слова Соломії Павличко: «Модернізм є не просто літературним напрямом чи культурним явищем, це - своєрідна метафора нашого часу, всього ХХ століття». В антології ж Б. Щавурського, так мені видається, модернізм, хоч і потужно прописаний, та все ж не домінує, - це стосується головно другої половини ХХ ст. Можна висловитися, що його антологія варіабельніша, проте зі значною часткою відверто традиційної поетики. Це не жупел, радше комплімент, адже й модернізм є теж потужною традицією. Це вже я трішки підпускаю туману, бо ж знаємо, скільки списів наламали, розмежовуючи традиціоналізм і модернізм, - так що скирта із їхніх древок може сягати Місяця.

 

3. neutrum

 

Якщо в антологіях Б. Щавурського «Червоне і чорне» та «Чорне і червоне» маємо рівно по 100 авторів (там жінок, а там чоловіків), то в моїй антології «Дивоовид» авторів є 111 (із них жінок 14, а чоловіків 97). В антології ж «Вертоград» авторів загалом (крім анонімів із давньої поезії) є 303, на ХХ ст. припадає левова їх частка - 197 (із них жінок 32, а чоловіків 165). Якихось ґендерних докорів сумління я не відчуваю, бо така вже мені вималювалася картина, так були зорі розставлені. Щавурський, безумовно, заслуговує набагато більшої фемінної вдячності від українського поетичного жіноцтва, ніж аз грішний. Кожен із нас обох створив свій проміжний канон української поезії ХХ ст., а жоден канон не може бути досконалим, ба навіть терпимим. Тепер би я, мабуть, трохи по-іншому формував дві свої згадані антології, бо були вони в основному зроблені ще станом на 2000 р., а видані в доопрацюванні 2007 та 2009 р. відповідно. Якби я раптом робив би їх аж тепер, то, можливо, вони були б ґендерно дещо деформовані стосовно тих, які вже існують у поліграфічній плоті; гадаю, що з позитивним вектором у фемінний бік. Та годі вже цих апологій. Маємо те, що маємо.

У моїх антологіях є передмови обсягом по одному друкарському аркушу й більше: в «Дивоовиді» - «Дивоовид української поезії», а у «Вертограді» - «П´ятірна передмова, або П´ять передмов». У Щавурського переднім словом до обох антологій слугує той сам текст із видозміненими назвами - «Червоно-чорне слово укладацьке» і «Чорно-червоне слово укладацьке» відповідно, слово, хоч і коротке, проте штудерне, квінтесенційно постмодерне, вензловате, розраховане на підготованого читача.

Окремі «дивоовидні» добірки авторів - достатньо великі (десяток або до десятка творів), проте за обсягом трохи менші, ніж в антологіях Щавурського (як правило, більше десятка творів); якщо й дублюються деякі тексти, то лише ультрахрестоматійні, без яких неможливо уявити українську поезію ХХ ст., або ж улюблені для обох укладачів. Натомість «вертоградні» добірки скромніші - усереднено по три твори.

Слід декілька слів сказати про біобібліографію, спершу «Дивоовиду»: там відображені, окрім обов´язкових хронологічних і географічних моментів, такі пункти (не завжди, але за можливості вичерпні в сенсі їхньої значущості): видані поетичні збірки, важливіші досягнення в інших жанрах (зокрема, в літературознавстві чи есеїстиці), перекладацька й упорядницька діяльність, приналежність до літературних організацій і груп, деякі інші ситуативно вмотивовані нюанси, подано джерела, з яких походять вибрані для антології тексти. Біля фотопортрета кожного поета присутній ще й своєрідний словесний «дивопортрет». Я намагався щоякнайстисліше схарактеризувати основні риси творчості кожного відібраного до антології поета, лапідарно подати своє бачення квінтесенції його поетичного доробку, до мінімальної межі сконденсованого в антології. У «Вертограді» ж біобібліографія простіша: роки (життя, народження авторів), видані поетичні збірки, джерела текстів.

В антологіях Щавурського біобібліографія стримить до біографічності (бібліографічний опис джерел відсутній) і має переважно таку структуру (розташована ж під фотопортретами): час народження, місце народження, освіта, (час смерті, місце смерті, - для тих, кого вже нема з нами), збірки, інші твори (переклади, проза, упорядкування тощо).

Варта найвищої похвали не лише ретельна укладацька робота Б. Щавурського, але й шанобливий підхід до зовнішнього вигляду двотомника, до його художнього оформлення. Макет видання виконали Романа Романишин та Андрій Лесів, представники творчої майстерні «Аґрафка». До їхнього макету, так би мовити, й комар носа не підточить.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери