Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

02.02.2012|09:09|Тарас Пастух

У процесі осягнення модерних культурних форм

Від теорій до методів – нові інтерпретаційні стратегії у літературознавстві та культурології: Збірник наукових праць – Київ: Видавн.-поліграф. центр НаУКМА, 2010. – 117 с.

Аналіз явищ модерної культури веде до усвідомлення внутрішніх закономірностей постання нових мистецьких форм, демонструє нерідко доволі непростий діалог модерного світогляду із світоглядними настановами попередніх часів й, зрештою, пропонує візію відповідної культури як складної динамічної сутності, в якій модерна ідентичність виявляє та конструює себе. Збірник «Від теорій до методів...» дає змогу це виразно побачити. Сам він постав як результат роботи на семінарах студентів магістерських програм із філології та культурології у Києво-Могилянській Академії. Ці заняття проводилися під керівництвом фулбрайтівського стипендіата Деніела Белґрада, який очолює кафедру гуманітарних та американських студій в Університеті Південної Флориди і який став науковим редактором й автором вступного слова до збірника.

У вступному слові - а його обсяг становить третину збірника - Белґрад окреслює ті теоретичні положення та методологічні принципи, які лягають в основу аналізу культурних явищ у наступних восьми розвідках. Ці явища своїм походженням завдячують різним мистецьким родам - літературі, музиці, кіно. Таким чином, з´являється шанс простежити, як загальні культурні тенденції модерного часу відображаються в різних мистецьких формах. Вихідною позицією теоретико-методологічного підходу, застосованого у збірнику, є вивчення не естетичних властивостей твору, а дослідження його «як культурного артефакту». Це, на думку автора вступного слова, здійснюється задля того, «аби зрозуміти соціальні цінності і конфлікти, втілені у тексті, а по-друге, щоб позиціонувати його (текст. - Т.П.) «інтертекстуально» у ширших межах історії культури» (с. 5). Такий синтетичний підхід дає можливість вийти за межі власне естетичного аналізу й, не втрачаючи естетичного чинника, подивитися на твір як на результат діалогу або ж конфронтацій різноманітних соціальних та культурних дискурсів.

Культурологічний підхід, за Белґрадом, спирається на ідеї «суб´єктної позиціональності» та зв´язку ґештальту твору й свідомості реципієнта. Перша ідея пов´язується із засадничою тезою, що культурна робота тексту полягає у «конструюванні» реципієнта як суб´єкта, в наслідок чого той у певний спосіб дивиться на речі, реагує на світ і «уявляє себе як єдине ціле». Іншими словами, завдяки засвоєним уявленням суб´єкт позиціонує себе щодо певної буттєвої проблематики. Важливим у цьому підході є визначення тих дискурсів, які були впливовими на час створення чи рецепції твору. Сам дискурс Белґрад визначає як «систему переконань або масив знань, які є джерелом соціальної влади для тих, хто її (цю систему) приймає» (с. 9). Таким чином, дослідник наближується до неомарксистського підходу у розумінні значення дискурсу. Варто сказати, що в пострадянських країнах через сумнозвісний історичний досвід неомарксистські підходи в культурології загалом викликають несприйняття. Проте саме такі підходи - а в них положення ортодоксального марксизму трактуються значно вільніше - здатні виявити певні соціокультурні закономірності постання та функціонування окремих мистецьких творів.

Впливовий дискурс, як слушно підкреслює Белґрад, узаконює текст як «правдивий», а текст натомість «наділяє дискурс емоційною владою, яку він бере з царини естетики» (с. 9). Йдеться про посилення владного дискурсу завдяки його естетичній репрезентації, з одного боку, й витворення «довіри» до представленого культурного тексту завдяки апеляції до прийнятих світоглядних принципів - з іншого. Літературні твори часто виявляють боротьбу у свідомості автора двох чи більше конфліктуючих дискурсів, тож в оповіданнях Джека Лондона соціальний дарвінізм напружено співіснує із романтичним дискурсом прагнення до «простого життя». Й далі Белґрад зазначає, що сам суб´єкт також постає як конструкт певних дискурсивних сутностей («фрагментів ідентичності»), відтак вплив культурних текстів полягає у складній взаємодії дискурсів тексту із скомплікованою системою «внутрішніх голосів» його реципієнта. Наслідком цієї взаємодії стає перепозиціювання суб´єктності останнього.

Процес рецепції - і таке твердження є важливим - не призводить до інтерпретаційного релятивізму, оскільки ґештальт тексту завдяки впливу домінантних дискурсів породжує більш чи менш спільні значення. Культурологічний підхід, власне, й має на меті визначення цих значень «шляхом поєднання формальних та риторичних деталей тексту з його відповідними історичними чи дискурсивними контекстами» (с. 14). Згаданий підхід, за Белґрадом, може апелювати до принципів: екологічної епістемології, де кожна культурна форма розглядається як «квазідискретна підсистема» не лише культури, а й «динамічної системи енергетичних обмінів», які становлять суспільство; вивчення тілесного досвіду, який зосереджує свою увагу на впливі музики на тіла слухачів і в якому значення набувають, наприклад, танцювальні рухи виконавців, або ж загальна атмосфера концерту; культурної морфології, що своєю метою ставить «вивчення зміни форми» й тим самим виявляє культурно-історичний зміст окремого тексту; діалогічного аналізу, який дозволяє простежити складний процес конструювання суб´єктності (відома теорія Михаїла Бахтіна, як переконливо демонструє автор вступного слова, може застосовуватися не тільки до роману, а й до інших жанрів, де діалогічні відносини виявляють себе у такий чи такий спосіб); рецептивної естетики, в якій досліджуються питання того, як література трансформує жанрові очікування читача (Белґрад зокрема апелює до ідей Моріса Мерло-Понті щодо «емпіричного» та «креативного» використання мови); квір-теорії, що вивчає не лише проблеми сексуальної та статевої ідентичності, а й загальну переміну існуючих опозицій (наприклад, героя і негідника, дівчини і її залицяльника) тощо.

Представлені у вступному слові ідеї у такий чи такий спосіб лягли в основу розвідок, присвячених американській культурі ХХ ст. Це допомогло побачити відповідну культуру не як монолітне утворення, а як динамічну систему соціокультурних дискурсів, що у певний спосіб «реагують» одне на одне (взаємоперехрещуються або взаємовідштовхуються) й виявляють нові світоглядні тенденції часу. Автори розвідок застосовують ідеї гуманітаристики ХХ ст. до більш та менш віддаленого в просторі ХХ ст. культурного досвіду: оповідань Джерома Девіда Селінджера, Трумена Капоте, Фленнері О´Коннор, фільму Чарлі Чапліна «Нові часи», з одного боку, й субкультури «Heavy metal» та відеокліпу Мадонни «Express youself» - з іншого. Найважливішим є те, що цей досвід осмислюється в контексті визначальних для американської культури дискурсивних тенденцій. Образно кажучи, він подається у відповідному інтер´єрі та освітленні. Без такої подачі сприйняття відповідних культурний явищ хибуватиме на неповноту, а то й викривлення. Тут постає цікава проблема щодо виражально-смислової трансформації при перенесенні артефакта з однієї культури у простір іншої культури. Адже якщо в Сполучених Штатах субкультура «Heavy metal», як стверджує Володимир Артюх, постала як реакція на занепад «мрії» молодіжної культури шістдесятих (із відповідною десеміотизацією реальності та настроєм меланхолії), то в Радянському Союзі захоплення «важким металом» приймало форму протесту проти домінуючого культурного дискурсу.

У розвідці, присвяченій оповіданню Трумена Капоте «Дерево ночі», Катерина Проскурова на безпосередньому текстовому матеріалі демонструє, як письменник трансформує готичний стиль задля відтворення образу американського Півдня. Цей образ постає як царство «застиглої дрімоти», де панує старомодний консерватизм й рівень культурної освіченості є дуже низьким. Саме риси «південної готики» - із відповідним відтворенням особливої атмосфери тривожного очікування чи жаху, утвердженням ірраціональної суті людської свідомості, використанням гротескних картин - вдало допомагають все це відтворити. Авторка розвідки відзначає не цілком успішне прагнення головної героїні Кей змінити самоідентифікацію з колишньої мешканки Півдня (царства «застиглої дрімоти») на сучасну та успішну студентку коледжу, що знаходиться поза межами Півдня. Справді, дуже непросто відкинути ті світоглядні уявлення, які людина засвоєла у дитинстві.

Відображення південної проблематики в оповіданні Фленнері О´Коннор «Мертві - найбідніші» стає об´єктом розгляду Юлії Казанової. Наявну в тексті поліфонію голосів (одні з них насміхаються над Півднем, натомість інші сповнені південної побожності) вона пов´язує із життєвим досвідом письменниці, яка була «іронічним аутсайдером на сільському Півдні» - народилася у місті, однак виросла у сільській місцевості; за вірою була римокатоличка, однак жила там, де переважали протестанти. Основну проблематику твору (релігійний фанатизм, що набуває гротескних форм) Казанова проектує на постать самої О´Коннор: у процесі власної індивідуації вона прагне подолати свою «південну релігійність» й не може цього зробити; більше того, відокремлення від колективної релігійної ідентичності Півдня певними «суб´єктними голосами» самої письменниці сприймається як неправильне та грішне.

В оповіданні Селінджера «У човні» Анна Кундіренко визначає провідну ідею: успішність встановлення порозуміння у складній ситуації залежить від спроможності героя в діалозі зрозуміти й сприйняти «інакшість Іншого» (у творі таке розуміння та сприйняття виявляє мати Бу-Бу щодо свого сина Лайонела). Свою інтерпретацію Кундіренко доречно пов´язує із буберівським розрізненням діалогів на «істинний», «технічний» та «монолог, замаскований під діалог». Автор розвідки репрезентує присутність цих трьох діалогічних форм в оповіданні, й саме з першою пов´язує тріумф справжніх діалогічних стосунків, в той час як остання виявляє психологічну та комунікативну «прірву» між учасниками діалогу. Також Кундіренко помічає, що в оповідному стилі Селінджера діалог виступає як основний інструмент конструювання психологічного портрета кожного з персонажів.

Олексій Радинський простежує появу нових дискурсивних стратегій в фільмі Чарлі Чапліна «Нові часи». У фільмі відбувається зсув модусу репрезентації героя - від точки зору «нормального пролетаря» до погляду «божевільного бунтівника». Маленький Волоцюга руйнує символічний лад фабрики, тим самим втілюючи деструктивне бажання експлуатованого пролетаря, який не може впоратися з вимогами індустріальної праці (в особливості - конвеєрного виробництва). Згадане руйнування, як слушно вказує Радинський, відбувається лишень у власній фантазії Волоцюги. Також автор розвідки помічає, що образ головного героя вбирає в себе елементи з вже існуючих моделей масової культури (втілених, зокрема, в постаті Тарзана) та з тих моделей, що тільки творилися на той час (і знайшли вияв в образі супергероя). Варто відзначити вельми докладні й вдалі інтерпретації окремих мізансцен фільму, на основі яких Радинський й здійснює свої висновки.

Схожі інтерпретаційні підходи із залученням ширшого соціокультурного матеріалу демонструє Станіслав Мензелевський у розвідці «Роккі Бальбоа»: герой доби 70-х». Його дослідження виявляє важливі дискурсивні тенденції фільму. У «Роккі Бальбоа» актуалізується характерна для «американської мрії» теза про те, що завдяки прояву індивідуальної волі життя людини змінюється на краще. Причому, як спостерігає Мензелевський, наратив фільму приховує іншу правду - «лише обраний системою може піднятися угору по соціальній драбині». Акцентування на індивідуальній волі людини та приховування факту неможливості соціального зростання виключно за допомогою власних сил працює на гегемонічну ідею, що Америка - «країна вільних можливостей». А це, в свою чергу, зменшує соціальну напругу в суспільстві, адже «якщо живеш у країні вільних можливостей, у власній невдачі можеш звинувачувати тільки себе» (с. 72). Також «Роккі Бальбоа» виявляє характерну тенденцію в Сполучених Штатах 1970-х рр.: рух етнічного відродження білих американців, який виник як реакція на Рух за права расових меншин у 1960-ті. Дискурс фільму виразно виявляє невдоволення консерваторів з приводу того, що чорношкірі американці здобули більшу соціальну владу, а кількість серед них представників середнього класу за період 1950-70-х рр. зросла в чотири рази. Це, як вказує Мензелевський, виявляється у послідовному зображенні того, що афро-американці насолоджуються принадами життя, тоді як євро-американці страждають через бідність. Автор розвідки простежує майстерність використання у фільмі прийомів т.зв. «кінематографічного шва», який заперечує фіктивний характер фільму й створює ілюзію реальності представлених подій; подвійної експозиції, яка творить виразно представлений візуальний контраст між двома героями-антагоністами; «витіснення за кадр» тієї постаті, якій «не слід бути» в полі зору об´єктива.

Cвітлана Цуркан зупиняється на реалізації ідей кемпу та квіру у відеокліпі Мадонни «Вирази себе». Саме поняття кемпу вона розглядає як практику, що асоціюється з пародією, театральністю, гумором і метою якої (цієї ж мети прагне досягти і квір-політика) є показ перформативного, сконструйованого характеру ґендеру, сексуальності та інших категорій творення тожсамості. Автор розвідки простежує, як і в яких формах - і тут важливе значення має аналіз мізансцен, які Цуркан детально розписує - Мадонна грає із ґендерними ролями та стереотипами. У просторі кліпу важливим є образ «чорної кішки», який символізує жіночу сексуальність, зло та незалежність. Цей образ разом із виразними образами жіночого підкорення у патріархальному світі («Мадонна на ліжку, прикута ланцюгом», або «Мадонна повзе по підлозі») ведуть до закономірного висновку про нестабільність системи опозиції домінування / підкорення. Адже через власне «підкорення» жінка може здобувати «владу». І це суголосне із словами самої Мадонни, висловленими в одному з інтерв´ю: її покірливі пози насправді свідчать про її силу, оскільки вона все тримає під своїм контролем (с. 107). Взаємозаміну елементів згаданої опозиції Цуркан простежує на рівні розривів наративу та зсувів позиції камери, які є неможливими у класичному голлівудському кіно. Також вона помічає, що кліп «Вирази себе» пародіює фільм Фріца Ланґа «Метрополіс», в якому йдеться про класову боротьбу між робітниками та капіталістами (і таким чином пародійна гра із відомим дистопійним «текстом» набуває додаткових виражальних значень).

Дві розвідки у збірнику присвячено субкультурі «Heavy metal». Вже згадуваний Володимир Артюх розглядає цю субкультуру як певний прояв культури меланхолії (й тут він вдається до антропологічних та психоаналітичних пояснень). Для світогляду прибічників «heavy metal» характерні глибоке розчарування у навколишньому світі, цілковита втрата мрії побудувати вільне та щасливе суспільство. Їхня міфологія є такою: людина живе у світі ненависті, смерті, зла; а саме існування світу незабаром завершиться великою катастрофою. Прибічників цього стилю, як зазначає Артюх, захоплює, полонить відчуття «браку надії». Це виявляється у гучній музиці, моторошних текстах, сильній перкусії, чорному вбранні, використанні різноманітних символів смерті (черепи, скелети, розп´яття). Продовжуючи міркування, висловлені у розвідці, можна говорити, що субкультура «Heavy metal» постала як прояв руйнівних тенденцій у межах певної соціальної групи, як реалізація інстинкту смерті (Танатос), про який свого часу сказав Зиґмунд Фрейд.

Натомість Антон Приходько намагається осмислити феноменологію «важкого металу» з точки зору звукових властивостей цього музичного стилю. В останньому поєднано звуки бас-гітари (ототожнюються з фізичною силою), ударних інструментів (асоціюються з насиллям) та соло-гітари (пов´язуються із відчуттям свободи). Поєднання цих різнорідних звуків в музиці творить ефект «конфронтації сил - між свободою та контролем, між безпекою панування та небезпекою поневолення» (с. 85). Відповідно у «heavy metal» з´являється рифінґ (безперервні та жорсткі мелодії протягом усієї пісні), бас та ударні, порівняно до хард-року, лунають тут інтенсивніше, соліст вдається до специфічного виючого вокалу. Особливим чином використовується феномен розриву у музиці: гітара, під´єднана до підсилювача, видає вищий звук, аніж той, на який вона була розрахована; відтак звук постає викривленим, ріжучим, із численними перепадами. Все спрямоване на генерування потужного заряду енергії та агресії. Така бруталізація музики є підтвердженням висловлених попередньо міркувань щодо світоглядних переконань прибічників «важкого металу».

В цілому збірник поєднує загалом цікаві та пізнавальні тексти щодо певних явищ американської культури. Для українського читача він є актуальний тим, що показує окремі підтексти, дискурсивні тенденції постання цих явищ; репрезентує те, що «стоїть за кадром» зображуваного і без чого рецепція побаченого буде дуже суб´єктивною. Тому появу подібних збірників в українському гуманітарному просторі варто вітати.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери