Жанр, в якому написана книжка Володимира Коскіна «Йоржі атакують!», рідкісний. Не можна сказати, що в ньому ніхто не пише. Є автори. Згадаймо, хоча б Євгена Дударя - неперевершеного майстра іронії та гротеску. Є ще декілька письменницьких імен, які можна віднести до трударів  цієї надзвичайно вузької і водночас надзвичайно складної жанрової когорти.

І, раптом, Володимир Коскін. Досить несподівано і досить об´ємно. Тринадцять історій - тринадцять невеличких серій з немалою кількістю героїв і героїнь. Випадкових і цілком уявних, очікуваних. І з чотирма головними, що подорожують з історії в історію, із серії в серію. Чому весь час у мене є бажання говорити кінематографічними категоріями, бо і герої, і картинка, де відбувається дія просто вимагають зйомок.

Можливо, так станеться, а, можливо, й ні. Поки що переді мною книжка - весела, розкута в своєму гуморі. Без тіні нахабства, без постійного гумору нижче пояса, що є часто-густо відвертим хамством.

І мова у персонажів вивірена, жива. Така, яка може бути у нормальних людей в нормальних умовах, коли відпочиває і тіло, і, головне, душа.

Головних персонажів четверо: Віктор Олександрович Хватько - міліціонер на пенсії, Семен Карлович Курлика - колишній викладач музичного училища, а нині кубіст похоронного оркестру, Матвій Матвійович Васильченко  - викладач сільгоспінституту та Григорій Гарбуз - сантехнік.

Їх всіх об´єднує одна пристрасть - любов до природи. І хай це буде рибалка або полювання головне в іншому - в спілкуванні з лісом, річкою, водоймищем.

Все повинно бути чесно, за законами, а не «по поняттям». Бо жити ще й завтра і післязавтра. Та й взагалі життя на нас не закінчується і не варто залишати після себе пустелю.

Діалоги в книзі прописані надзвичайно колоритно. Вислови - афористичні, інколи надто афористичні, бо задумуєшся чи міг врешті-решт так сказати сантехнік. Та автор вміло маскує надмірну інтелектуальність героїв їхніми, інколи, напрочуд нелогічними вчинками.

Але... з героями переживаєш, над героями смієшся - все, як того вимагає класика жанру. І виникає картина мальовничого лісу і невеличкого узвишшя на березі річки. І запах тільки-но звареної рибної юшки. І так хочеться до них, до вогнища: послухати правдиві та неправдиві історії. І самому розказати що-небудь таке - мисливсько-рибальське.

Хороша книжка вийшла у Володимира Коскіна. Добра і весела.