Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

15.03.2011|08:40|Роман Ткаченко, Київ

Сто грамів білого чаю

Василь Зима. «Ukrainiandream. «Последний заговор». – Х.:Фоліо, 2010. – 443 с.

Найцікавіше було читати розмови люмпенів, олігархів, бандюг і філософські відступи. Індивідуальність персонажів Зими найбільш відчутно саме в діалогах, образ автора – у відступах-розмислах. Чудова вставна новела про Якима Герцля, в якій напрочуд вдало злютовано особисті й державні проблеми. Привертають увагу колоритні побутові замальовки, спонтанні вчинки персонажів, незапрограмовані ситуації, що викликає ілюзію достеменного життєплину без втручання письменника: напівзнайомство з білявкою в метро, бесіда з Анною Ріхтер на польовій стежині.

Цинічність, чорнуха, ненормативна лексика, суржик – одне слово, увесь цей гіперреалізм творить ефект серм’яжної правди. Напевно, він потрібен з тієї причини, що, по-перше, у такого тексту більше шансів бути проданим; по-друге, на тлі жорсткої реальності головний герой виглядає мужнішим, по-третє, автор хоче переконати у своєму знанні життя і т.д. Від часів Вергілія і Данте той, хто мріє потрапити до раю, мусить спершу навідатись до пекла. «Згущення фарб» досягається також контрастом благополучного Заходу і пекельної України. З художнього боку, таке протиставлення, напевно, має свій сенс, але про Захід Гі де Мопассан («Любий друг»), Ф.Селін («Подорож на край ночі»), Г.Міллер («Тропік Рака»), М.Уельбек («Елементарні частинки») писали не менш критично. Усвідомлено чи мимоволі про західні реалії сказано так, як їх бачить наш пересічний обиватель: добробут, законослухняні громадяни, рівні дороги, забезпечена старість, чисті туалети.

Як на мене, безкомпромісний журналіст Марк Лютий – це герой 90-х рр. Людина, що вийшла на смертельний двобій з Системою. Той тип протагоніста, що у телесеріалах «Спрут», «Бандитський Петербург», «Знахар». Якщо брати світову літературу, зокрема ту, яку називають елітарною, то герой В.Зими найближче, мабуть, до персонажів Гемінґвея, в українській літературі – до Григорія Многогрішного з «Тигроловів». Автор «Ukrainian dream» підібрав епіграф з М.Зощенка, проте у цій ролі також значною мірою пасувала б фраза, котрою Багряний завершив роман «Тигролови»: «Сміливі завжди мають щастя» (здається, Теренцій). Щоправда, дороговказом для героїв-одинаків у мистецтві ХХ ст. був переважно екзистенціалізм. У романі Василя Зими інша філософія. Філософські, чи радше публіцистичні, відступи засвідчують віру в чесний успіх, у капіталізм з людським обличчям, замішаний, як відомо, на протестантських дріжджах. У такому разі логіка відступів розходиться з розвитком образу Марка Лютого. Персонаж зазнав різноманітних випробувань, щоб у фіналі постати перед читачами зі спустошеною душею. Він може сподіватися тільки на себе. Мама була єдиною людиною, якій Марк міг довіряти. Чи можна у такому стані говорити про чесну працю як порятунок від злиднів і морального колапсу? Якщо спочатку здається, що відступи належать Марку Лютому, то наприкінці очевидно, що вони авторські. Цінності, що їх обстоює altеr ego автора, зрештою мало чим відрізняються від цінностей господарів життя. Різниця – в засобах.

У функціональному сенсі, не належачи свідомості жодного персонажа і навертаючи на «путь істинну», авторські відступи Василя Зими близько стоять до ліричних інтерлюдій Гоголя у поемі «Мертві душі» чи ще ближче до «Вибраних місць із листування з друзями». І так само обертаються на утопію, коли знаходять втілення в образі окремих постатей. Через те, мабуть, президент Мащенко – це ніби один із штучно облагороджених героїв другого тому вказаної поеми, на зразок Костанжогло.  

На обкладинці книжки американсько-російська назва, заголовки розділів продубльовано англійською, у кримінальних авторитетів, політиків, державних чиновників високого рангу – іншомовні прізвища: Давид Арцанія, Ян Урманіс, Анна Ріхтер, цілі сторінки списано російськомовними діалогами. Макаронічність – чи не найсуттєвіша риса композиції і жанрових особливостей роману В.Зими «Ukrainian dream. «Последний заговор». Справді, української реальності як живого повноцінного життя не існує. Тому стерильно український світ був би неправдоподібним. Крім того, персонажі з іншомовними прізвищами чужі Україні духовно. Україна на розпутті.

Велика кількість сюжетних ліній свідчить, що роман був закроєний дуже широко, однак прозаїкові, з мого погляду, не вдалось переплести їх у міцний сюжетний вузол. Окремі лінії достатньо самостійні, розвинені, щоб їх вважати бічними відгалуженнями, «провисають» (Володя з Горлівки, Андрій та його мати, власниця салону, кілер Готфрід). Чи, можливо, читачам слід очікувати продовження цієї історії? Трапляються надуживання подробицями, що самі по собі цікаві, але вжиті щодо різних персонажів, не маючи концептуального смислу, виглядають нав’язливими. Наприклад, гумку з рота приліплюють до столу Володя з Горлівки (с. 64), слідчий Кравцов (с. 137), Даша (с. 268). Роман розростається екстенсивно (не інтенсивно). Деякі жіночі персонажі, особливо Люда і Свєта, нічим, крім сюжетних перипетій, не запам’ятовуються.

І все-таки новий роман Василя Зими, на відміну від інших «журналістських» романів, скажімо, Світлани Пиркало, залишає слід у душі якоюсь непостмодерністською серйозністю у ставленні до проблем сучасного життя. Проза В.Зими нарочито жорстка, чоловіча. Його герой здатен взяти на себе відповідальність за те, що відбувається в країні. «За всіх скажу, за всіх переболію».

Романи Гемінґвея чи новели Стефаника нагадують міцну каву по-турецьки, після якої яснішає в голові, але важчає на серці. Книжка під назвою «Ukrainian dream» - це склянка білого чаю, екзотичного, дорогого, ароматного. Це аромат іншого, заможного, чистого і вільного життя.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить   спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"   та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери