Re:цензії

23.04.2010|12:07|Тетяна Дігай, Тернопіль

Pro et contra Сергія Дзюби

Дзюба Сергій – полтавчанин, що нині живе й творить в Чернігові – лауреат, член, президент, голова, завідувач, керівник, упорядник, видавець, але найперше і найголовніше – журналіст і письменник, автор гостросюжетних книг, що можна скомпонувати у цикли, варті жанрового визначення саги.

Це безліч  кореспонденцій про все на світі, що оточує людину й очікує на неї упродовж буття. Спочатку ці історії народилися як радіопередачі, потім як аудіозаписи, і нарешті побачили світ їх друковані обличчя, серед них: «Як я був агентом ЦРУ», «Ловець снів»,  «Заєць, мавка і кулемет».  

Життя так швидко змінюється, що випадкові риси, зафіксовані кільканадцять років тому, виявляють себе щонайможливішим образом минулого. Найсвіжіший приклад прямування до вічності – книги  письменника Сергія Дзюби. Одна з найпоширеніших сьогодні рис сучасної прози – сильний ухил до автобіографічності. Правда, в нашому випадку, це не зовсім спогади, або зовсім не спогади,  хоча авторові є про що згадати.  Головний наголос я роблю на тому,   як прозаїк це чинить.  Авторська інтонація вільна від вірусу самозамилування, на що хворіє більшість мемуаристів, зокрема, молодих;  іронія  автора, точність уколу спрямовані передовсім на себе.

Книги не мають зовнішнього сюжету, але мають внутрішній. Скибки розмаїтої, художньо  необробленої реальності поступово складаються у ритмічно організовані, виповнені не враз помітною цільністю і точністю композиції. У  нібито випадкових нотатках і спостереженнях автор зумів зберегти різні життєві ситуації напрочуд живими, такими, що дихають.

Є така неоковирна рецензентська звичка: описувати твори за допомогою простеньких аналогій, пояснювати невідоме через відоме, а то й просто переказувати зміст і на тому вичерпувати свої враження-зауваження. Я цього робити не буду, та й нема такої можливості переповісти сюжети вищеназваних книг.  Натомість є велика спокуса погомоніти про речі, що цікавлять, я впевнена,  всіх потенційних читачів колоритних історій невтомного журналіста Сергія Дзюби і визначити параметри вартості чи не вартості подібних публікацій.

Звернімося по допомогу до філософів: глибока думка лежить на поверхні, кажуть вони. Блискуче і вельми пасує до наших роздумів. Дивна властивість людської натури: ми можемо або бути, або  знати,  і тільки у виключно рідкісні, найкоротші хвилини спроможні втримати ці паралельності у рівновазі. А  фортуна приходить незграбною невдахою... Чому? Яким вітром? Мистецтво, любов, духовність іще живуть чи давно перетворені на фантом, ілюзію, мару, в які соромно вірити дорослій і не романтично налаштованій особистості?             



Руїнний подих зіткнення «світ – антисвіт» найбільше відчутний у сфері нищення духовності. На українському ґрунті це явище  стало програмним завданням антисвіту.  Повінь антилітератури затяжною кризою спустошує, поглиблює розчарування, утруднює позитивний діалог мислячого читацького прошарку передусім зі своєю Україною, з її історією,  культурою, мистецтвом.  Тут важливо розмежувати поняття. Масова література – це чтиво і нехай собі воно існує, нехай виконує свої функції. Є твори, що примушують тебе мислити, є такі, що повідомляють про щось, але ті й ті мають право представляти українську літературу. І тут важливо вчасно помітити, що у сфері масової літератури з’явилися книги, які можна розглядати як певну протиотруту до антилітератури. Сповідальний дискурс (саме тепер настав час вимовити цей лякаючий термін – перепустку в святая святих елітарної критичної тусовки!) важливий тим, що передбачає передовсім слухача та його реакцію – будь-яка сповідь набуває повноти лише у діалозі.

Кожен журналіст має свій архів, котрий увесь час збільшується. У дні розчарувань  важливо проговорити для самого себе те, що мить прозріння подібна до депресії. Хоча Сергій Дзюба намагається ніде не виходити за межі жанру кореспонденцій і знайомить нас передусім зі своєю Україною, її авторський портрет виразно змальований. Ніде не дано якоїсь оцінки, особливо моральної, хоча не завжди зрозуміло, чи автор засуджує своїх героїв, чи поділяє їхні  погляди? Для автора вагомим є сам факт оприлюднення, за яким стоїть певний трагізм інакшого життя. Людина намагається бути чесною зі собою і з іншими, і  коли вона осягає суть речей, вони, речі,  розкриваються їй.

 Одне з найскладніших завдань журналіста – перетворити слухача (глядача) на читача. Попри всі зауваги, вважаю, що Сергієві Дзюбі це вдалося. Спілкування з його книгами знайомить читача з величезним числом людських доль, а долі ці складаються у світогляд і досвід. Архітектоніка книг поліфонічна плюс додаток детективно-інтриґуючих назв: а чи ж був автор агентом ЦРУ?  хто такий ловець снів? що пов’язує зайця, мавку і кулемет? Плюс карколомні інтриги окремих оповідок на взірець: чи колишній афганець Іван після важкого поранення перетворився на мандрівного екзорциста, котрий воює з пеклом у людських душах? чи кмітливий та іронічний приватний детектив Віталій Самарцев розплутає неймовірні історії полтергейсту, повелителя ромів та зникнення бізнесмена? Усього  не переповісти. Ряснота подробиць не заважає динамічності, оповідь  рухається, і навіть  на  секунду не виникає бажання перегорнути кілька сторінок «по діагоналі», як це, зазвичай, робить читач, коли до рук потрапляє нецікава книга. Правда, «чим далі  в ліс…», тим явніше прямолінійність співвідношення чистого фактажу й художності тексту і, без сумніву, є відчуття, що читаєш розумну й красиву колонку популярного оглядача. Деколи тканина розповідей тріскає від щільності  авторських спостережень, від концентрації документальної злободенності… І деколи присутній  звичайний ефект усної розповіді – записана, вона трошки блідне, меркне, затьмарюється.




Правда, це зауваження не стосується розділу «Життя між кулями» з книги «Заєць, мавка і кулемет». Тут я мушу відокремити жанр репортажу від власне кореспонденції, адже автор сам не бував у гарячих точках планети, не приймав участі у воєнних операціях, а тільки вислухав безпосередніх учасників подій, про які йдеться і записав їхні спогади.  Всі ми знаємо про афганців. Але... були ще Єгипет, В’єтнам, Ангола, Судан, Мозамбік, Сомалі, Куба... Чи не правда, більшість із нас ці країни  знає тільки з предмету шкільної географії? А виявилося, що  наші мужчини там воювали, гинули, ставали інвалідами як тілесними, так і духовними. Вони бачили на власні очі, як «шамани змащували хлопчиків, які йшли на війну, кров’ю вагітних жінок (...) на ринку продають шашлики з польових мишей, а ще пацюків – смажених та сирих (...) Вже від березня 2003 року в Іраку загинули поряд із місцевим населенням українські миротворці . «На війні – як на війні», – лицемірно знизують плечима рідні недолугі політики, котрі фактично «підставили» наших хлопців ». Автор уперто послідовно офірує нестандартні погляди, свій кут зору, оригінальний підхід і бачення проблем, що для нього –  суть поняття патріотизму. Це гідний некрикливий героїзм інстальовано у драматичний процес аналізу в усьому його спектрі. Певний автоматизм вислову, спонтанність підсвідомості, психічний колаж, нелогічність сполучення реальних моделей речей і предметів, що на перший погляд є неминучим дежа-вю, насправді слугують гарантією невичерпності навіть у наш  нехудожній байдужий до всього час,  впливають на суспільну думку, модифікуючи її в той чи інший бік.

Часто-густо буває, що недоліки автора справляють враження його переваг, вартості, достоїнств. Ось і певний конволют цих книг, складений з різноманітних інгредієнтів рятує насамперед талант Сергія Дзюби як журналіста, його великий просвітницький досвід як психолога і майже екстрасенса. Не випадково пригадався платонівський принцип анамнесиса – пригадування. Все нове, як відомо, лише добре забуте старе, і пригадуючи те, що завжди знали, ми наповнюємо наше життя новою істиною.  

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом «Грані-Т», магазином «Читайка» , літературним конкурсом «Коронація слова» та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери